ВС висловився щодо відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю

Обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 812/1365/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- стягнути адміністративно-господарські санкції за 2017 рік у сумі 231545,05 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 17 до 18 квітня 2018 року у сумі 258, 82 грн, разом 231803,87 грн.      

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (Закон № 875-XII) передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки він створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, подавав до Фонду соцзахисту інвалідів звітність за встановленою формою.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Поряд із цим, відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб’єктів господарювання органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, і за своєю суттю, а також з огляду на вимоги частини 1 статті 20 Закону № 875-XII, є адміністративно-господарськими санкціями.  

ВС підкреслив, що згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.      

Також ВС наголосив, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із зазначених позивачем порушень вимог Закону України № 875-XII, а норми статей 18-20 цього Закону судами застосовано правильно. Відтак відсутні підстави для сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.