КГС у справі про недійсність правочинів знайшов підстави відступити від висновку ВС

Касаційний господарський суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 904/920/19 про:

- визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства щодо передачі в іпотеку нерухомого майна Товариства та укладення іпотечного договору між відповідачами;

- визнання недійсними укладених між відповідачами іпотечних договорів, посвідчених приватним нотаріусом;

- припинення іпотеки (скасування запису);

- скасування заборон відчуження.

Позов мотивований тим, що Іпотечний договір-1 та Іпотечний договір-2 укладені Відповідачем-2 від імені Товариства з перевищенням повноважень у власних інтересах.

Позивач зазначає, що загальні збори учасників Товариства, на яких приймалось рішення про укладення спірних договорів щодо нерухомого майна Товариства, були скликані з грубим порушенням його корпоративних прав та проведені за відсутності передбаченого законом кворуму, а також вимог статті 98 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що через укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 порушені його корпоративні права, зокрема право брати участь в управлінні справами Товариства тощо.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване відсутністю доказів прийняття загальними зборами Товариства рішень щодо передачі в іпотеку майна за спірними іпотечними договорами.

Водночас суд першої інстанції відхилив доводи Позивача про укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 директором Товариства з перевищенням повноважень, визначених пунктом 10.3.3 Статуту Товариства, оскільки зазначені договори не є правочинами щодо відчуження майна.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що внаслідок укладення оспорюваних іпотечних договорів не відбулося відчуження майна, на яке Позивач посилався в обґрунтування порушення своїх корпоративних прав.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволені частково.

Постанова мотивована укладенням Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 представником Товариства з перевищенням повноважень, оскільки прийняття рішення про відчуження нерухомого майна Товариства належить до компетенції загальних зборів учасників Товариства, про що було відомо Відповідачу-2, адже він уклав спірні договори як генеральний директор Товариства в особистих інтересах.

Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що положення спірних іпотечних договорів сформульовані таким чином, що для переходу права власності до іпотекодержателя не потребується укладення додаткових договорів (купівлі-продажу, міни, дарування тощо), право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто не потребує згоди іпотекодавця – Товариства.

За висновком апеляційного господарського суду, укладення спірних договорів свідчить про порушення корпоративних прав Позивача щодо управління справами Товариства через участь у вищому органі Товариства – загальних зборах учасників, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності Товариства та погіршення майнового стану Товариства, що впливає на права позивача як учасника, з часткою у статутному капіталі Товариства в розмірі 50%.

На підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд звернувся до Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку з таких питань:

1) В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників – чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень (зокрема всупереч ч. 3 ст. 238 ЦК України) порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства?

2) В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників – чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів порушенням корпоративних прав другого учасника товариства?

Короткий зміст наукових висновків членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді

У визначений Верховним Судом термін надійшли наукові висновки (у порядку надходження):

- доктора юридичних наук Шкляра С.В.;

- доктора філософії права (кандидата юридичних наук), доцента кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Єфімова О.М.;

- проректора ПВНЗ «Харківський інститут кадрів управління», кандидата юридичних наук Мици Ю.В.;

- директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України, члена-кореспондента НАН України, члена-кореспондента НАПрН України, доктора юридичних наук, професора Устименка В.А.;

- професора, доктора юридичних наук Бобкової А.Г.;

- доктора юридичних наук, професора Беляневич О.А.;

- професора Спасибо-Фатєєвої І.В.

Доктор юридичних наук Шкляр С.В. вважає, що правочин, вчинений директором підприємства з перевищенням повноважень, є таким, що порушує корпоративне право учасників на управління товариством, тільки якщо перевищення повноважень відбулось внаслідок посягання директором (виконавчим органом) на виключні повноваження загальних зборів учасників товариства. Особа, маючи корпоративні права, вправі очікувати їх реалізації, не може бути обмежена в судовому захисті своїх прав та має право будь-яким не забороненим способом захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань, у тому числі і шляхом звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними. При цьому перевищенням повноважень є будь-яке вчинення правочину без погодження загальних зборів учасників, якщо така згода необхідна відповідно до статутних документів або закону.

На думку доктора філософії права (кандидата юридичних наук) Єфімова О.М., укладення директором (який є учасником товариства з часткою в статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень від імені господарського товариства, до складу якого входять тільки двоє учасників, а також без передбаченої статутом згоди загальних зборів не є порушенням саме корпоративних прав другого учасника цього товариства. Вчинення директором ТОВ правочину від імені такого ТОВ не є відносинами представництва, а охоплюються інститутом самопредставництва, тому в такому випадку відсутні підстави для застосування частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України.

За висновком кандидата юридичних наук Мици Ю.В., укладення виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю договору з перевищенням повноважень може мати наслідком порушення корпоративних прав учасника такого товариства залежно від факторів, що підлягають врахуванню одночасно: характеру перевищення повноважень (якщо йдеться про вчинення правочину без згоди загальних зборів, яка була обов`язкова згідно з вимогами закону чи добросовісно сформульованих приписів статуту), характеру відповідного правочину (якщо йдеться про вчинення значного правочину чи правочину із заінтересованістю), істотності розміру участі учасника у статутному капіталі товариства. У конкретній ситуації, описаній в запиті для надання наукового висновку, по всіх трьох критеріях існують підстави для висновку, що корпоративні права були порушені укладенням спірних іпотечних договорів.

Професор Устименко В.А. зазначає, що в господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників, укладання директором (який є учасником товариства з часткою в статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень, а також без передбаченої статутом згоди загальних зборів є порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства.

На думку професора Бобкової А.Г., укладання директором (який є учасником товариства з часткою в статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень, незалежно від передбаченої статутом згоди загальних зборів, є порушенням прав товариства, а не корпоративних прав другого учасника цього товариства. У такому випадку учасник товариства має право відповідно до пункту 12 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України звернутись до господарського суду з позовом про відшкодування збитків, заподіяних товариству діями (бездіяльністю) директором, поданим в інтересах товариства.

За висновком професора Беляневич О.А., якщо при укладенні договору не було дотримано передбаченого статутом товариства з обмеженою відповідальністю порядку прийняття відповідного рішення (договір укладений без необхідної згоди загальних зборів), а частка у статутному капіталі такого учасника дає йому право вирішального впливу на прийняття рішень товариством, це є порушенням права учасника товариства на управління справами товариства. Укладення директором, який є учасником товариства з обмеженою відповідальністю з часткою в статутному капіталі 50%, договору в своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, – це порушення заборони, встановленої частиною 2 статті 238 Цивільного кодексу України, і може розглядатися як порушення інтересу іншого учасника товариства, який підлягає захисту шляхом визнання правочину недійсним. Застосування судом зазначеного способу захисту в такому випадку спрямовується на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства загалом та захист прав учасника корпоративних відносин від недобросовісної поведінки іншого учасника.

Професор Спасибо-Фатєєва І.В. вважає, що прямого і безпосереднього зв`язку між вчиненням правочину і порушенням корпоративних прав учасника ТОВ не існує, а відсутність вирішення питання вчинення правочину загальними зборами сама по собі не свідчить про порушення права учасника на участь у загальних зборах, а є порушенням порядку вчинення правочину. Водночас в подібних випадках слід виходити не з доведення порушення корпоративних прав, а з порушення прав на частку (за відомою подвійністю «право на частку» і «право з частки» – корпоративне право). На праві на частку, безумовно, негативно відбиваються незаконні дії керівника юридичної особи, оскільки вартість цієї частки знецінюється внаслідок зменшення обсягу майна ТОВ, яке стає власністю його директора як фізичної особи. Доведення цього в судовому порядку має відбуватися у кожній конкретній справі окремо, але можливість учасника ТОВ оспорювати дії керівника в подібних випадках не може піддаватися сумніву. Правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, унеможливлює захист прав учасника юридичної особи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали касаційної скарги, предмет та підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, врахувавши наукові висновки фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді щодо застосування відповідних норм права, заслухавши представників сторін, КГС вирішив за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наведених вимог є підставою недійсності правочину згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту наведеної норми Суд вбачає, що правом оспорювати правочин закон наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи».

На думку Суду, колегіальне прийняття рішення з питань, віднесених до компетенції загальних зборів учасників, з дотриманням порядку, встановленого законодавством та положеннями статуту щодо кворуму та необхідної кількості голосів, дозволяє узгодити зазначені суперечливі інтереси учасників залежно від розміру їх часток у статутному капіталі господарського товариства.

Натомість вчинення від імені товариства правочину за відсутності рішення загальних зборів його учасників (коли таке рішення є обов`язковим відповідно до вимог законодавства та положень статуту) призводить до нехтування законними інтересами учасників, які мають право голосу, на користь інших учасників та/або директора товариства.

Тобто вчинення правочину в такому випадку може мати наслідком порушення не лише права учасника на участь в управлінні господарським товариством як такого, а також і законного інтересу учасника як прагнення до задоволення конкретних потреб, які стали мотивом для заснування чи вступу до відповідного товариства та не завжди обмежуються отриманням частини прибутку (дивідендів).

Суду видаються безпідставними доводи скаржника про те, що укладення договорів від імені Товариства стосується виключно прав і обов`язків самого Товариства та не впливає на правовий стан його учасника.

Суд вважає, що порушення прав учасника, який має право участі у вирішенні відповідного питання загальними зборами учасників, відбувається, зокрема, з боку самого товариства.

У зв`язку з наведеним Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

У мотивувальній частині зазначеного рішення Конституційний Суд України також зазначив, що Конституція України та чинне законодавство не перешкоджають акціонеру захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів загальної юрисдикції, так і до господарських судів. Такий позов, як правило, подається у випадку порушення прав та інтересів акціонера самим товариством, учасником якого він є, наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних інтересів з боку керівництва акціонерного товариства, особами, які володіють «значними пакетами акцій», «переважними правами» тощо.

Суд вважає за можливе врахувати наведені висновки Конституційного Суду України про захист прав акціонерів також і щодо учасників товариств з обмеженою відповідальністю, адже як акціонерні товариства, так і товариства з обмеженою відповідальністю належать до корпоративних господарських організацій.

Водночас оскільки у цій справі вирішується спір щодо захисту порушених прав та інтересів саме учасника господарського товариства, на думку Суду, задоволення позову зазначеної особи не суперечитиме практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 20.05.1998 у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки», рішення від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України», від 21.12.2017 у справі «Фельдман та банк "Слов`янський" проти України»), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.

Суд вважає за необхідне врахувати практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою нехтування правосуб`єктністю компанії-заявника може бути обґрунтоване лише за виняткових обставин, зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не може звертатися до установ Конвенції через органи, створені відповідно до її статуту або – у випадку ліквідації – через ліквідаторів (Agrotexim and Others v. Greece, § 66; CDI Holding Aktiengesellschaft and Others v. Slovakia (ухв.)); Meltex Ltd and Movsesyan v. Armenia, § 66; Vesela and Loyka v. Slovakia (ухв.)), або якщо оскаржені акти або рішення були пов`язані з діями таких осіб, як ліквідатор, який діє від імені компанії (G.J. v. Luxembourg, § 24).

На думку Суду, наведені висновки Європейського суду з прав людини є більш релевантними до цієї справи, адже в спірних правовідносинах Позивач не має альтернативних способів захисту своїх порушених прав та інтересів унаслідок укладення спірних іпотечних договорів.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, зокрема викладеною в постанові від 27.09.2017 у справі № 442/4416/16-ц, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Водночас практика Верховного Суду містить непоодинокі випадки визнання недійсним правочину за позовом особи, що не є його стороною, як без заявлення нею вимог про застосування реституційних наслідків, так і з одночасним задоволенням вимог щодо скасування наслідків укладення недійсного правочину (скасування запису про державну реєстрацію за набувачем права власності на відчужене майно, яке вибуло з володіння одного з відповідачів як сторони договору, а не позивача).

Найчастіше мова в такому випадку йде про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за позовом особи, яка вважає порушеними свої права на отримання її в оренду, визнання недійсними фраудаторних правочинів за позовом кредитора одного з відповідачів, договорів відчуження іпотечного майна за позовом іпотекодержателя (наприклад, постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 587/2110/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 12.02.2020 у справі № 923/223/19). Подібно до наведених прикладів визнання недійсним відповідного правочину здатне відновити права та інтереси учасника, порушені внаслідок його укладення.

Верховний Суд України при перегляді судових рішень щодо вирішення подібних спорів неодноразово зазначав про те, що аналіз норм матеріального права з урахуванням положень статуту господарського товариства, зважаючи на частку позивача в статутному фонді товариства, дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариства, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (наприклад, постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 911/2089/14 і від 01.07.2015 у справі № 911/2435/14).

У справі № 911/2435/14 Верховний Суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними оспорюваних договорів, оскільки укладення директором товариства цих договорів свідчить про порушення корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, що впливає на права позивача як учасника з часткою в статутному капіталі товариства в розмірі 70%.

Аналогічні за змістом висновки були відображені в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 916/2872/16, від 06.06.2018 у справі № 908/1029/16, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 тощо.

Виходячи з викладеного, Суд вважає, що для правильного вирішення даного спору необхідно відступити від викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 і від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 (з урахуванням ухвали від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18) висновку в частині стосовно того, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства незалежно від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника в статутному капіталі товариства.

Раніше КЦС знайшов виключну правову проблему у справі про поділ майна подружжя.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.