Проїзд регульованих перехресть: позиція ККС Верховного Суду

Питання про те, з якого боку знаходиться один автомобіль відносно іншого або рухається він чи стоїть, не потребують спеціальних знань. Про це зазначив Касаційний кримінальний суд в ухвалі від 17 вересня 2020 року по справі № 2610/12846/2012 (головуючий суддя – Аркадій Бущенко).

Також в ухвалі підкреслюється, що регульоване перехрестя створюється там, де інтенсивний дорожній рух зумовлює значну кількість небезпечних факторів, врахувати які водію транспортного засобу неможливо. Завдяки сигналам світлофора чи регулювальника частина ризиків усувається внаслідок підкорення учасників дорожнього руху цим сигналам.

Водій, який здійснює рух відповідно до цих сигналів, вправі розраховувати на те, що йому не загрожує небезпека з боку тих учасників дорожнього руху, яким проїзд перехрестя заборонено (пункт 1.4 ПДР), для того, щоб зосередитися на інших факторах дорожньої обстановки.

Більше того, якщо регулювання здійснюється сигналами регулювальника, водій вправі покладатися на те, що регулювальник оцінив дорожню обстановку і подав сигнал, що дозволяє маневр, лише коли пересвідчився у його безпечності.

Таким чином, якщо водій здійснював маневр на перехресті відповідно до сигналів регулювальника, він не може бути звинуваченим у тому, що не переконався у відсутності наміру іншого учасника дорожнього руху порушити правила проїзду перехрестя.

Також водій на перехресті, на якому здійснюється рух кількома смугами, не зобов`язаний очікувати, поки транспортні засоби, які рухаються паралельною смугою, звільнять її, щоб він мав можливість оцінити обстановку в напрямку, який перекривають ці транспортні засоби. Саме необхідність забезпечити безпечний одночасний рух транспорту кількома смугами і зумовлює необхідність створення регульованого перехрестя.

Окрім того, ККС ВС зазначає, що правила дорожнього руху не зобов`язують водія на регульованому перехресті невідривно спостерігати за регулювальником або світлофором, оскільки це позбавить його можливості слідкувати за іншими неврегульованими сигналами, елементами дорожньої обстановки

Нижче наводимо повний текст ухвали.

Ухвала

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 2610/12846/2012

провадження № 51-1298 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого Бущенка А.П., суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С., за участю: секретаря судового засідання Червінської М.П., прокурора Кулаківського К.О., виправданого ОСОБА_1, захисника цивільного відповідача представників потерпілого Янченка С.П., Москалюка В.І., Колесник О.Ю., Бугай О.В., розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Датинь Ратнівського району Волинської області, жителя м. Києва,

виправданого у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286  Кримінального кодексу України (далі - КК).

Обставини справи та зміст судових рішень

1. Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувалася у злочині, передбаченому частиною 1 статті 286 КК.
2. Підставою для обвинувачення ОСОБА_1 було зіткнення автомобіля«Mercedes-Benz CL500» під його керуванням та автомобіля«Bentley Continental» під керуванням ОСОБА_2, що сталося 10 листопада 2011 року приблизно о 18:25 на перехресті вулиць Прорізної та Хрещатика у місті Києві. У результаті цієї події регулювальнику ОСОБА_3 та пасажирці автомобіля «Bentley Continental» ОСОБА_4 було заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
3. За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_1 неуважно стежила за дорожньою обстановкою та не реагувала відповідно на її зміну, перед початком руху через перехрестя вулиць Прорізної та Хрещатика з виконанням повороту ліворуч не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочала рух через вказане перехрестя на забороняючий сигнал регулювальника, чим порушив п.п. «б» п. 2.3, п.п. «в» п. 8.8 та п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які передбачають:

«2.3.  Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:…

б)  бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;…»

«8.8.  Сигналами регулювальника є положення його корпусу, а також жести руками, в тому числі з жезлом або диском з червоним світлоповертачем, які мають такі значення:

в)  рука піднята вгору: рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках».

«10.1.  Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху».

4. Шевченківський районний суд м. Києва у вироку від 29 грудня 2017 року [1] визнав доведеним, що:

-    на момент події рух транспорту на перехресті здійснювався за сигналами регулювальника;

-    автомобіль ОСОБА_1 виїхав на перехрестя з вул. Прорізної після сигналу регулювальника, який дозволяв йому поворот ліворуч на вул. Хрещатик;

-    автомобіль ОСОБА_5 рухався вулицею Хрещатик зі сторони майдану Незалежності в бік Бессарабської площі зі швидкістю понад 100 км на годину на забороняючий сигнал регулювальника;

-    через кілька секунд після того, як регулювальник дозволив рух з вул. Прорізної, він, побачивши автомобіль ОСОБА_2, подав сигнал, що забороняв рух транспорту з усіх напрямків.

5. На підставі цих обставин суд зробив висновки, що оскільки сигнал, що забороняв проїзд з усіх напрямків, регулювальник подав несподівано через кілька секунд після дозволу здійснювати поворот ліворуч з вулиці Прорізної на вулицю Хрещатик, то ОСОБА_1 не мала об`єктивної можливості зреагувати на зміну сигналу. Вона також була позбавлена можливості самостійно виявити небезпеку з боку автомобіля ОСОБА_2, оскільки ліворуч від його автомобіля рухався автомобіль ВАЗ, перекривши ОСОБА_1 видимість проїзної частини в напрямку майдану Незалежності.
6. Суд виправдав ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК.
7. Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року цей вирок залишено без змін [2].

Вимоги і доводи касаційної скарги

8. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
9. Сторона обвинувачення вважає, що суд не застосував кримінального закону, який підлягав застосуванню, а саме частини 1 статті 286 КК.
10. Також на думку цієї сторони, суд першої інстанції при оцінці ряду доказів не мотивував, чому він надав перевагу одним доказам перед іншими.
11. Сторона обвинувачення наголошує на тому, що суд не вказав законних підстав для визнання висновків фототехнічної та автотехнічної експертиз недопустимими доказами, не призначив додаткової чи повторної експертизи.
12. Прокурор звертає увагу на недотримання судом вимог статті 334 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).
13. На переконання прокурора, апеляційний суд зазначених порушень не усунув та всупереч вимогам статті 377 КПК 1960 року належним чином  не мотивував в ухвалі, чому він відхилив апеляційну скаргу сторони обвинувачення.

Позиції  учасників під час касаційного розгляду

4. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
5. У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу не підтримав, вважаючи, що ухвала апеляційного суду є законною і достатньо обґрунтованою. Зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково визнали недопустимими доказами висновки судових експертиз, однак це, на його думку, не є достатньою підставою для скасування рішення апеляційного суду.
6. Виправдана ОСОБА_1 та її захисник Янченко С.П. просили залишити без зміни ухвалу апеляційного суду.
7. Представники потерпілої ОСОБА_4 - адвокати Колесник О.Ю. та Бугай О.В.  підтримали касаційну скаргу прокурора.
8. Цивільний відповідач ОСОБА_2 не підтримав касаційних вимог сторони обвинувачення та поклався на розсуд суду.

Оцінка Суду

Щодо посилання на неправильне застосування кримінального закону

9. Сторона обвинувачення вважає, що суди не застосували закону, який підлягав застосуванню, оскільки до виправданого не було застосовано частини 1 статті 286 КК.
10. Суд змушений зазначити очевидне: якщо судом визнано, що винуватість особи у злочині не доведена, до такої особи не може бути застосоване положення кримінального закону, яке передбачає відповідальність за цей злочин.
11. Фактично, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, сторона обвинувачення оспорює висновки судів попередніх інстанцій щодо фактичних обставин справи. Однак оскарження правильності висновків судів щодо встановлених фактів справи не може вважатися скаргою на неправильне застосування кримінального закону, а відповідно й не охоплюється положенням статті 398 КПК 1960 року (як і частиною 1 статті 438 КПК 2012 року).
12. Посилання сторони обвинувачення на неправильне застосування кримінального закону як на підставу для касаційного розгляду є недоречним в обставинах цієї справи. Суд оцінює цю скаргу сторони обвинувачення як незгоду з висновками судів щодо фактичних обставин справи і зазначає, що встановлення фактів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанції, та сама незгода з їх висновками, за відсутності посилань на порушення процесуального закону під час дослідження доказів не є касаційним приводом.

Щодо оцінки судами обставин справи

3. Сторона обвинувачення в обвинувальному висновку стверджувала, що порушення правил дорожнього руху полягало в тому, що ОСОБА_1 розпочала рух на забороняючий сигнал регулювальника (див. пункт 3 вище).
4. Це твердження було спростовано під час судового розгляду, і суд першої інстанції навів детальні та переконливі аргументи на підтвердження свого висновку про те, що ОСОБА_1 розпочала рух, коли їй було дозволено це сигналом регулювальника. Суд спирався, серед інших доказів, на показання регулювальника, з яких випливало, що він подав сигнал, який забороняв рух, лише коли автомобіль ОСОБА_1 разом з попутними автомобілями вже рухався по перехрестю. У Суду немає підстав ставити під сумнів ці висновки.
5. В апеляційній скарзі сторона обвинувачення фактично змінила свою позицію і вважала, що ОСОБА_1 «повинен був слідкувати не тільки за дорожньою обстановкою зліва, а й за жестами регулювальника, проте, починаючи маневр лівого повороту, перестав стежити за руками регулювальника».
6. Суд зазначає, що кримінальна справа розглядається судом у межах пред`явленого обвинувачення. Як свідчить обвинувальний висновок, ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що розпочала рух на забороняючий сигнал регулювальника. Твердження про те, що вона, розпочавши рух на дозвільний сигнал, не стежила за подальшими рухами регулювальника, становить собою суттєво інше обвинувачення.
7. Це саме собою давало право апеляційному суду, керуючись статтею 275 КПК 1960 року, відхилити доводи сторони обвинувачення в апеляційній скарзі, які виходять за межі того обвинувачення, від якого ОСОБА_1 захищалася в суді першої інстанції.
8. Тим не менше, апеляційний суд надав переконливі відповіді й на ці доводи сторони обвинувачення.
9. ОСОБА_1 дійсно підтвердила, що вона не бачила раптового забороняючого жесту регулювальника, оскільки після того, як впевнилася, що їй дозволено проїзд перехрестя, дивилася вперед, щоб безпечно здійснити поворот.
10. Суд зазначає, що правила дорожнього руху не зобов`язують водія на регульованому перехресті невідривно спостерігати за регулювальником або світлофором, оскільки це позбавить його можливості слідкувати за іншими неврегульованими сигналами, елементами дорожньої обстановки. Наприклад, правило пункту 16.2 ПДР зобов`язує водія при повороті праворуч або ліворуч дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку, а правило пункту 16.5  ПДР зобов`язує дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, а також пішоходам, які закінчують перехід. Крім того, водій зобов`язаний слідкувати за додержанням дистанції та інтервалу з попутними транспортними засобами, особливо при здійсненні повороту.
11. Тому водій, переконавшись, що йому відповідним сигналом регулювальника або світлофора дозволено здійснити маневр, вправі розраховувати, що цей сигнал буде діяти певний час, щонайменше достатній для завершення ним маневру, розпочатого за дозвільним сигналом.
12. Крім того, сторона обвинувачення в апеляційній скарзі стверджувала, що ОСОБА_1 повинна була слідкувати не тільки за жестами регулювальника праворуч від нього, але й за дорожньою обстановкою ліворуч. Вона посилається на те, що попутний автомобіль перекривав йому видимість проїзної частини вулиці Хрещатика у напрямку майдану Незалежності, тому вона мала переконатися в безпечності маневру, а також мала зреагувати на раптову зупинку попутного автомобіля.
13. Сторона обвинувачення не пояснила, яким чином ОСОБА_1 могла одночасно дивитися праворуч і ліворуч. Однак, навіть якщо залишити осторонь цю суперечність обвинувачення, Суд вважає, що за обставин цієї справи не можна визнати, що ОСОБА_1 допустила порушення правил дорожнього руху.
14. Суд зазначає, що регульоване перехрестя створюється там, де інтенсивний дорожній рух зумовлює значну кількість небезпечних факторів, врахувати які водію транспортного засобу неможливо. Завдяки сигналам світлофора чи регулювальника частина ризиків усувається внаслідок підкорення учасників дорожнього руху цим сигналам. Водій, який здійснює рух відповідно до цих сигналів, вправі розраховувати на те, що йому не загрожує небезпека з боку тих учасників дорожнього руху, яким проїзд перехрестя заборонено (пункт 1.4 ПДР), для того, щоб зосередитися на інших факторах дорожньої обстановки. Більше того, якщо регулювання здійснюється сигналами регулювальника, водій вправі покладатися на те, що регулювальник оцінив дорожню обстановку і подав сигнал, що дозволяє маневр, лише коли пересвідчився у його безпечності.
15. Таким чином, якщо водій здійснював маневр на перехресті відповідно до сигналів регулювальника, як у цьому випадку, він не може бути звинуваченим у тому, що не переконався у відсутності наміру іншого учасника дорожнього руху порушити правила проїзду перехрестя. Тим більше, як установлено судами попередніх інстанцій, видимість у напрямку майдану Незалежності ОСОБА_1 перекривав автомобіль, що рухався паралельною смугою.
16. Також водій на перехресті, на якому здійснюється рух кількома смугами, не зобов`язаний очікувати, поки транспортні засоби, які рухаються паралельною смугою, звільнять її, щоб він мав можливість оцінити обстановку в напрямку, який перекривають ці транспортні засоби. Саме необхідність забезпечити безпечний одночасний рух транспорту кількома смугами і зумовлює необхідність створення регульованого перехрестя.
17. Суд також не вважає, що в ситуації, яка виникла на перехресті, раптова зупинка автомобіля, що рухався ліворуч від автомобіля ОСОБА_1, зобов`язувала його зупинити свій автомобіль, про що стверджувала сторона обвинувачення в апеляційній інстанції.
18. Виходячи з наведених вище міркувань, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 у злочині, в якому йому було пред`явлено обвинувачення.

Щодо виключення висновків експертиз

9. Прокурор зазначає, що суд першої інстанції невмотивовано відхилив як недопустимі докази висновки фототехнічної та автотехнічної експертиз, а також не призначив додаткову чи повторну експертизу.
10. Суд зазначає, що хоча суд і вказав на недопустимість експертизи як на підставу не брати їх до уваги, однак навів доводи, що стосуються достовірності цієї експертизи, пославшись на неповні вихідні дані, на підставі яких вона здійснювалась, а також на те, що висновки експертизи суперечать іншим доказам у справі, детально проаналізованим судом у вироку.
11. Що стосується доводу прокурора про те, що суд самостійно не призначив експертиз, то суд першої інстанції слушно зауважив, що сторона обвинувачення під час судового розгляду не клопотала про призначення автотехнічної експертизи і суд не вважав за можливе перебирати на себе обов`язок доведення винуватості обвинуваченого.
12. Крім того, як зазначає в касаційній скарзі сторона обвинувачення, суд не міг без проведення експертизи вирішувати такі питання:

з яких причин загальмував водій автомобіля ВАЗ: через сигнал регулювальника чи через виявлення небезпеки з боку автомобіля ОСОБА_2;

з якого боку від автомобіля ОСОБА_1 рухався автомобіль ВАЗ;

чи була позбавлена ОСОБА_1 можливості самостійно виявити небезпеку;

чи рухались автомобілі з вулиці Прорізної після різкої зміни сигналу регулювальника;

скільки часу потрібно регулювальнику для оцінки дорожньої обстановки;

чи була ОСОБА_1 уважною, чи стежила вона за дорожньою обстановкою, чи реагувала вона на її зміну, чи не відволікалася вона від керування автомобілем, чи переконалася у безпечності маневру.

3. Суд не погоджується зі стороною обвинувачення і вважає, що згадані питання не потребували проведення експертизи. Питання про те, з якого боку знаходиться один автомобіль відносно іншого або рухається він чи стоїть, не потребують спеціальних знань. Питання про причини дій водія також не входить у компетенцію експерта, а вирішується судом на підставі всієї сукупності доказів, наданих сторонами.
4. Таким чином, сторона обвинувачення не навела переконливих доводів, яким чином відсутність експертного висновку з цих питань позначилася на правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Узагальнення

5. Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин на підставі дослідження всіх представлених у справі матеріалів і неможливості отримання нових доказів, а також виходячи із закріпленого в статті 63 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог статей 323, 327 КПК 1960 року про те, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
6. Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій потерпілого та прокурора, що за сутністю змісту аналогічні доводам у касаційній скарзі, наведено переконливі мотиви їх спростування, з чим погоджується й колегія суддів. У касаційній скарзі прокурор не навів обставин, що були б підставами для скасування ухвали апеляційного суду, яка не суперечить вимогам статті 377 КПК 1960 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.П. Бущенко                          С.С. Голубицький                                Н.С. Стефанів

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.