ВС висловився щодо права державного службовця на відкликання заяви про відставку

Законом не передбачено право державного службовця, який ініціював процедуру припинення державної служби у зв’язку з відставкою, шляхом подання письмової заяви, відкликати вказану заяву до моменту прийняття рішення про відставку державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/9317/14.

Обставини справи

Громадянка України звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Національного агентства України з питань державної служби, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України «Про відставку особи» від 27 травня 2014 року;

визнати протиправним та скасувати наказ Голови Національного агентства України з питань державної служби «Про припинення виконання службових обов`язків у зв`язку з відставкою»;

поновити її на роботі на посаді першого заступника  Голови Національного агентства України з питань державної служби;

визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Національного агентства України з питань державної служби, яка виразилась в ненаданні гарантованої законодавством відпустки без збереження заробітної плати для домашнього догляду за дитиною визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду  постанову Окружного адміністративного суду м. Києва залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зауважили, що предметом оскарження у даній справі є розпорядження Кабінету Міністрів України «Про відставку особи» від 27 травня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття даного розпорядження слугувала заява позивачки про відставку, у відповідності до ч. 2 ст. 31 Закону № 3723-XII, у зв`язку з наявністю етичних перешкод для перебування на державній службі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачкою було подано заяву про відкликання заяви про відставку, а також подано заяву про надання соціальної відпустки у відповідності до приписів частини 6 статті 179 КЗпП України.

27.05.2014 Кабінетом Міністрів України видано розпорядження, яким прийнято відставку позивача відповідно до абзацу другого частини другої статті 31 Закону України «Про державну службу».

ВС зауважив, що з системного аналізу приписів статей 30-31 Закону України «Про державну службу» вбачається, що відставка є особливим видом припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, а також спеціальною підставою припинення трудових правовідносин, яка не охоплена переліком, визначеним в КЗпП України, проте передбачена спеціальним законодавством  - Законом України «Про державну службу».

Також, ВС зазначив, що вищезазначеними нормами статей Закону № 3723-XII службовцю, який займає посаду першої або другої категорії, надано право достроково ініціювати припинення державної служби за чітко визначених підстав, однією з яких є етичні перешкоди для перебування на державній службі.

Водночас приписами тих же статей не передбачено право державного службовця, який ініціював процедуру припинення державної служби у зв’язку з відставкою, шляхом подання письмової заяви, відкликати вказану заяву до моменту прийняття рішення про відставку державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.

ВС підкреслив, що вказане право державного службовця на відкликання заяви про відставку не знаходить свого відображення не тільки в Законі № 3723-XII, а й у підзаконних нормативно-правових актах, як то Порядок № 298 та Регламент КМУ.

Відтак, зважаючи на наведені висновки про відсутність права державного службовця на відкликання своєї заяви про відставку, Верховний Суд вважає помилковими судження скаржниці про незаконність її звільнення в період тимчасової втрати працездатності, оскільки припинення трудових правовідносин у даних спірних правовідносинах відбулося не за ініціативи роботодавця, а за її власним волевиявленням, оформленим заявою про відставку.

Стосовно доводів скаржниці щодо порушення судами норм матеріального права, які гарантують право позивачки на відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з посиланням на те, що вказану заяву було подано після прийняття рішення КМУ про її відставку, а відтак, на момент звернення з відповідною заявою трудові відносини позивача були припинені і підстави надання позивачці вказаного виду відпустки не існували, то ВС їх відхиляє з огляду на таке.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли це про це не йдеться у спеціальному законі.

Зважаючи на те, що законодавством про державну службу, чинному на час проходження позивачкою служби, не врегульовано порядок надання відпусток, то у вказаному випадку підлягають до застосування приписи Кодексу законів про працю України.

Суд погоджується, що приписи частини 6 статті 179 КЗпП України щодо надання жінці відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженим медичним висновком, є імперативними для роботодавця та є для останнього обов`язком, а не правом.

Водночас ВС також вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що вказані приписи частини 6 статті 179 КЗпП України реалізовуються лише за наявності існуючих трудових правовідносин.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що заява про надання з 27 травня 2014 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку була зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто після закінчення засідання Уряду, на якому було прийнято рішення про прийняття відставки позивачки. Дата та час реєстрації не оспорюється позивачкою.

ВС також підкреслює, що згідно з пунктом першим параграфу 17 Регламенту Кабінету Міністрів України, матеріали з кадрових питань (включаючи і заяву позивачки про надання відпустки) надаються учасникам засідання в день засідання саме перед його початком, а не під час його проведення, чи, більше того - після його завершення.

Тому, враховуючи подання позивачкою заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто безпосередньо в день проведення засідання Кабінету Міністрів України та після прийняття рішення про відставку скаржниці, що фактично було припиненням трудових правовідносин з останньою, ВС вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для надання позивачці вказаного виду відпустки.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив Касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що повинен перевірити роботодавець при вирішенні питання про звільнення працівника.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.