Чи є незарахування 8 років у СІЗО до терміну покарання порушенням права засудженого до довічного ув’язнення – позиція ЄСПЛ

11:10, 28 октября 2020
Заявнику не зарахували 8 років перебування у СІЗО до 15-річного позбавлення волі, а пізніше його засудили до довічного ув’язнення.
Чи є незарахування 8 років у СІЗО до терміну покарання порушенням права засудженого до довічного ув’язнення – позиція ЄСПЛ

22 жовтня Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Мельников проти України» (CASE OF MELNIKOV v. UKRAINE). До Суду звернувся український громадянин Валерій Мельников, який довічно позбавлений волі за понад 10 вбивств та інші злочини. У своїй заяві він стверджував, що мали місце такі порушення його прав, які захищає Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод:

  • Тримання у нелюдських чи принизливих умовах;
  • Необґрунтовано довга тривалість кримінального провадження;
  • Застосування покарання без відповідного закону.

Обставини справи

28 грудня 2000 року щодо Валерія Мельникова відкрили кримінальне провадження за обвинуваченням у викраденні з метою отримання викупу. Пізніше до звинувачень додалися викрадення, вбивство, пограбування, крадіжка, видавання себе за міліціонера та незаконне володіння зброєю.

26 червня 2002 року його заарештували, а за два дні йому обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей запобіжний захід неодноразово продовжували під різними приводами.  У жовтні 2003 року провадження проти заявника розділили на два (перше та друге). При цьому питання про запобіжний захід у другому провадженні не піднімалося – він перебував у СІЗО у якості запобіжного заходу у рамках першого провадження.

17 жовтня 2006 Генеральна прокуратура направила до суду обвинувальний акт в другому провадженні відносно пана Мельникова. 21 травня 2010 року – рівно за три з половиною роки після початку розгляду справи – Апеляційний суд Києва (на правах суду першої інстанції) визнав заявника винним у подвійному вбивстві з корисливих мотивів, викраденні людини, кількох випадках грабежу, незаконному володінні зброєю та видаванні себе за міліціонера. У якості покарання суд призначив 15 років позбавлення волі. Суд зазначив, що строк відбування покарання почався в день оголошення вироку. У вироку не згадувався період перебування під вартою під час досудового розслідування. При цьому іншим обвинувачуваним у цьому провадженні досудове тримання у СІЗО у строк зарахували.

Заявник подав апеляцію із вимогою зарахувати майже 8 років перебування у СІЗО до строку відбування покарання. Верховний суд України підтримав рішення Апеляційного суду, відкинувши аргументи пана Мельникова.

25 січня 2012 року Апеляційний суд Києва постановив вирок у рамках першого провадження проти заявника, яке містило 776 сторінок. Суд визнав заявника винним у бандитизмі, одинадцяти випадках вбивства з корисливих мотивів та численних випадках викрадення людей з метою викупу, вимаганні, пограбуванні, крадіжках, видаванні себе за міліціонера та незаконному заволодінні зброєю і призначив йому у якості покарання довічне ув’язнення. У вироку суд зазначив, що ув’язнення заявника почалося 26 червня 2002 року.

Валерій Мельников знову звернувся до Верховного суду України, який знову підтримав рішення апеляційного суду.

Розгляд справи ЄСПЛ

Суд розпочав розгляд скарг заявника з питання неналежних умов утримання. Заявник стверджував, що за час його перебування у Київському СІЗО з 26 червня 2002 до 27 червня 2013 року умови тримання там були неприйнятними. Зокрема, він скаржився на недостатню кількість особистого простору та погану вентиляцію. Уряд зазначив, що не має інформації про це, адже відповідні документи були знищені у зв’язку із закінченням строку зберігання.

ЄСПЛ підкреслив, що первинний обов’язок доведення неналежності умов тримання покладається на заявників, втім потім тягар доведення переходить до уряду: «Як тільки надано надійні та відповідно деталізовані описи потенційно принизливих умов тримання, які становлять prima facie неналежного ставлення (до ув’язнених – прим.), тягар доведення переходить до держави-відповідачки, котра одноосібно володіє інформацією, яка здатна підтвердити чи спростувати ці звинувачення».

Суд зазначив, що заявник не надав чітких доказів своєї скарги. А самі його звинувачення Суд назвав розпливчастими. І навіть попри наявність системної проблеми умов тримання під вартою в Україні, ЄСПЛ постановив, що заявник не надав навіть найбільш базових доказів обґрунтованості своїх скарг. У зв’язку з цим, скаргу Валерія Мельникова про неналежні умови тримання у СІЗО Суд визнав явно необґрунтованою.

Далі ЄСПЛ перейшов до розгляду питання про можливе порушення права заявника на справедливий суд у вигляді невиправдано довгої тривалості провадження. Уряд стверджував, що тривалість провадження була адекватною, адже варто брати до уваги лише період з 13 травня 2005 року, коли розпочалося друге провадження відносно заявника. Цей період тривав до відповідного рішення Верховного суду України у квітні 2011 року. У свою чергу, тривалість провадження у 6 років уряд вважав обґрунтованою.

Заявник не погодився з таким твердженням і послався на те, що у справі «Гайдай та інші проти України» уряд визнав, що невиправдано довге провадження щодо іншого звинуваченого у цій справі мало місце. Також заявник посилався на справу «Волчкова та інші проти України», у рамках якої Суд визнав наявність невиправдано довгого провадження проти іншого звинуваченого у справі заявника.

ЄСПЛ відкинув підхід уряду до обчислення тривалості провадження та погодився із твердженнями заявника. Зокрема, із доречністю згадки рішення у справі «Волчкова та інші проти України». Також Суд підкреслив, що провадження відносно заявника тривало навіть довше. До того ж ЄСПЛ зазначив, що йому не надали жодних фактичних чи передбачених законом особливостей провадження у цій справі, які дозволили б говорити про відмінність цих двох справ. У зв’язку з цим, Суд постановив, що провадження відносно Валерія Мельникова тривало невиправдано довго.

Після цього Суд перейшов до розгляду скарги заявника на те, що національні суди відмовилися врахувати термін перебування у СІЗО у термін відбування 15 років позбавлення волі. Уряд стверджував, що порушення не було у зв’язку із подальшим довічним позбавленням волі заявника. Пан Мельников не погодився з цим, адже протягом двох років до цього вироку, він фактично відбував 15-річний вирок, а тому це на нього вплинуло. У якості доказів він звернув увагу на таке:

  • Це вплинуло на його можливість клопотати про амністію;
  • Усім іншим обвинувачуваним у його провадженні досудове тримання під вартою врахували у строк покарання;
  • У разі зняття обвинувачень за першим провадженням фактичний термін ув’язнення становив би майже 23 роки.

Суд відзначив, що заявник не оскаржував ані відповідність покарання вимогам закону, ані правильність застосування права. Він оскаржував відмову врахувати майже 8 років перебування в СІЗО до строку 15-річного позбавлення волі. ЄСПЛ зазначив, що заявника можна зрозуміти, адже законодавство тлумачилося не на його користь.

Втім, Суд звернув увагу, зокрема, на те, що посилання заявника на «інших обвинувачуваних» є недоречним у зв’язку з тим, що інших осіб обвинувачували у рамках одного кримінального провадження, а не у двох, як заявника. У свою чергу, заявник не пояснив, чому вважає за доречне порівнювати їх та себе. Також ЄСПЛ постановив, що неврахування терміну перебування у СІЗО жодним чином не впливає на право заявника клопотати про амністію.

У підсумку Суд дійшов до думки, що вищезгадані скарги заявника не стосуються порушення права не бути покараним без відповідного закону.

«На погляд Суду, у цій справі заявник не спромігся переконливо продемонструвати, що підхід національних судів до обчислення його ув’язнення у рамках 15-річного позбавлення волі… вплинув на збільшення тяжкості його покарання або мав будь-який практичний ефект на цю ситуацію», – у зв’язку з цим ЄСПЛ визнав скарги Валерія Мельникова про порушення статті 7 Конвенції явно безпідставними.

У своїй заяві про три можливі порушення своїх прав заявник вимагав компенсувати 50 тисяч євро нематеріальної шкоди. Зважаючи на те, що Суд знайшов лише порушення щодо тривалості провадження, ЄСПЛ постановив компенсувати лише 3000 євро. Також Суд відмовив заявнику у компенсації 12600 євро витрат, пов’язаних із судовими витратами.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, за якої умови відмова надати доступ до інформації є порушенням права людини.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Реформа системи оплати праці державних службовців: коментар голови НАДС
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Елена Кунец
    Елена Кунец
    судья Сумского окружного административного суда
  • Юлия Бойченко
    Юлия Бойченко
    судья Запорожского окружного административного суда
  • Сергей Балац
    Сергей Балац
    судья Хозяйственного суда Киева
загрузка...