Онлайн-кредит: ВС висловився щодо визнання індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту недійсною

Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, із висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/33824/19.

Обставини справи

Громадянка України звернулася до суду з позовом про визнання індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту недійсною.

На обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона з ТОВ «Г» уклала індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту, після підписання якого вона отримала індивідуальну частину цього договору та дізналася, що за користування кредитом зобов'язана сплатити відповідачу 672,25 % річних від суми кредиту (пункт 1.7 договору), що є несправедливими умовами цього договору.

Під час формування заявки на кредит відповідач приховав інформацію про реальну річну ставку зазначивши 1,85 % на день, що створило ілюзію можливості виконання таких умов договору.

Таке замовчування реальної відсоткової ставки за користування кредитними коштами в повній мірі є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в розумінні статті 230 ЦК України обман має місце у випадку замовчування інформації, що має істотне значення у договорі.

Вінницький міський суд Вінницької області в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, враховуючи специфіку укладення електронного правочину, позивач не надала належного та допустимого доказу наявності в діях відповідача умислу ввести її в оману щодо дійсних умов укладення договору, та саме вона ініціювала його укладення, маючи доступ до відкритої та повної інформації, розміщеної на офіційному сайті відповідача у відкритому доступі для невизначеного кола осіб. Не надала позивач і доказів, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов.

Вінницький апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зауважив, що згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

ВС зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Також ВС підкреслив, що в абзаці другому частині другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Г» надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатору вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

ВС зауважив, що у пункті 7 кредитного договору «Реквізити та Підписи Сторін» зазначено електронний підпис фізичної особи.

Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про кредит в інтересах сім’ї: коли відповідальність за кредитним договором виникає в обох із подружжя.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.