Звільнення майна з-під арешту: КЦС пояснив, в якому провадженні розглядати справу

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 520/7100/19 вияснив, що вищезазначена справа (про звільнення майна з-під арешту) не може розглядатися в позовному провадженні.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Позивач пред'явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз'яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Заявлені позивачем вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, районний суд мав би відмовити у відкритті провадження у справі, а тому провадження у цій справі підлягає закриттю.

Раніше КАС визначив, в якому випадку можливо отримати дозвіл на відключення від мереж централізованого опалення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.