Коли слідчий експеримент має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення: позиція ВС

Слідчий експеримент, який полягає лише у повідомленні підозрюваним відомостей про факти, які мають значення для кримінального провадження, і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, має розцінюватися як потворний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду розглянув у справі № 688/756/18.

Обставини справи

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області вироком засудив особу за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Суд визнав доведеним, що під час спільного вживання алкогольних напоїв він металевим ціпком умисно завдав особі ударів у голову, заподіявши сім відкритих переломів лобної та тім’яної кісток черепа із множинними забоями головного мозку, від яких вона померла.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі зазначено, що протоколи слідчих експериментів є недопустимими доказами, а висновки судово-медичних експертиз – неналежними доказами, оскільки є некатегоричними за своєю суттю. Суд першої інстанції відхилив клопотання сторони захисту про проведення комплексної медичної експертизи, що, на думку захисника, призвело до неповноти та необ’єктивності судового розгляду. Також адвокат стверджує, що було порушено право засудженого на захист, адже йому не було надано захисника з моменту затримання і близько доби його утримували у відділі поліції, поїли алкоголем, не давали їжі, шантажували, намагаючись схилити до надання визнавальних показань.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що в основу висновку про винуватість засудженого покладено результати слідчих експериментів за його участю від 30 жовтня 2017 року та 7 лютого 2018 року. ВС вважає, що враховуючи вирішальне значення цих доказів для доведення винуватості, суди мали ретельно розглянути заяви сторони захисту про те, що ці докази отримано внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Використання відомостей, отриманих на стадії досудового розслідування від особи, що обвинувачується у вчиненні злочину, вимагає особливої обережності, оскільки є відступом від принципу безпосередності дослідження доказів і в значному ступені обмежує права сторони захисту. Відповідно до частини 4 статті 95 КПК суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку передбаченому статтю 225 КПК.

У своїй постанові від 14 вересня 2020 року (Постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 14 вересня 2020 року у справі 740/3597/17) Суд дійшов висновку, що протокол слідчого експерименту за певних умов може бути визнаний допустимим доказом. Зокрема, Суд зазначив, що для того, аби виключити обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від особи під час слідчого експерименту, сторона обвинувачення має довести, що було додержано належної правової процедури, зокрема, що:

-  до особи не застосовувався протиправний тиск;

-  слідчу дію проведено за волею та вільним волевиявленням особи;

-  особа усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;

-  права особи на захист і правову допомогу були забезпечені;

-  слідчу дію проведено за участю понятих;

-  під час слідчої дії здійснювався безперервний відеозапис;

-  особі були детально і ґрунтовно роз'яснено процесуальні наслідки участі в цій слідчій дії.

У цій же постанові суд зазначив, що слідчий експеримент, який полягає лише у повідомленні підозрюваним відомостей про факти, які мають значення для кримінального провадження, і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, має розцінюватися як потворний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК.

Так, засуджений зазначав, що був затриманий в суботу 27 жовтня 2017 року і після цього постійно перебував під контролем працівників поліції. Також він вказував, на те, що йому постійно погрожували поміщенням у загальну камеру з іншими затриманими, що загрожувало його безпеці як колишньому працівнику правоохоронного органу. Крім того, він стверджував, що під час його перебування під контролем поліції йому навмисно давали спритні напої, користуючись його станом абстиненції і залежністю від алкоголю.

ВС підкреслив, що ці заяви засудженого певним чином підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах провадження. Зокрема, у висновку експерта від 7 листопада 2017 року зазначено, що у зразку крові засудженого виявлено 2, 37 проміле алкоголю, що відповідає доволі важкому стану сп’яніння. Цей зразок крові було в нього відібрано 29 жовтня 2017 року, коли відповідно до матеріалів справи з ним проводилися слідчі дії в приміщенні поліції. Якщо взяти до уваги заяву засудженого про його затримання 27 жовтня, то така концентрація алкоголю у крові була виявлена на третій день його перебування під контролем поліції, і ця обставина потребувала пояснення з боку обвинувачення.

Також ВС не залишив поза увагою відсутність документів про затримання засудженого 27 жовтня 2017 року. Відповідно до ухвали слідчого судді він був взятий під варту лише 31 жовтня 2017 року. Водночас матеріали справи містять ряд документів, які свідчать про те, що із засудженим у період до 31 жовтня 2017 року проводилися слідчі дії. За таких обставин відсутність офіційного підтвердження затримання не може мати вирішального значення і заява про фактичне затримання 27 жовтня 2017 року потребувала ретельної перевірки. Крім того, не перевіреним залишилось твердження сторони захисту про несвоєчасне залучення захисника для засудженого, в результаті чого той значний час перебував під контролем правоохоронців без правової допомоги.

Обставини, про які повідомляв засуджений, а саме про незареєстроване перебування під контролем поліції, застосування погроз поставити в небезпечне становище, використання його залежності від алкоголю та відсутність правової допомоги у сукупності можуть свідчити про неправомірний тиск на нього і, таким чином, є суттєвими для вирішення питання про допустимість позасудових свідчень засудженого. Однак матеріали кримінального провадження не містять документів, які свідчили б про те, що ці заяви засудженого були спростовані в ході їх ефективного розслідування.

Суди першої і апеляційної інстанцій вказали, що сторона захисту не надала суду доказів, які викликали б сумніви в об'єктивності протоколів слідчих експериментів чи доводили б їх фальсифікацію.

ВС не може погодитись із такою позицією судів попередніх інстанцій і зазначає, що сторона захисту в силу обмежених процесуальних можливостей не спроможна проводити розслідування чи перевірку вищезазначених фактів. Покладання тягаря доведення поганого поводження на трони захисту дорівнює повертанню правила про розподіл тягаря доведення допустимості доказів, який відповідно до національного закону (частина 2 статті 92 КПК) та міжнародних зобов’язань України покладено у цьому випадку на сторону обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, стаття 3 Конвенції вимагає, або розслідування небезпідставних скарг про погане поводження було ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, у тому числі показань очевидців та експертних висновків. Вимоги до ефективного розслідування заяв про погане поводження детально викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Каверзін проти України».

ВС зазначив, що забезпечення права на правову допомогу є невід’ємним елементом допустимості показань підозрюваного під час слідчого експерименту. Хоча під час проведення слідчого  експерименту був присутнім захисник засудженого, на що послалися суди попередніх інстанцій, однак лише цього факту недостатньо для висновку про те, що право на захист засудженого було забезпечено. Сторона обвинувачення не надала жодних документів, з яких можна зробити висновок, що засудженому було забезпечено можливість конфіденційного спілкування із захисником до його допиту та наступного проведення експерименту 30 жовтня 2017 року. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ право на доступ до адвоката включає як мінімум дві вимоги: (1) право зв'язатися з адвокатом і отримати від нього консультацію до допиту, що включає також право надавати конфіденційні інструкції адвокату; та (2) фізична присутність адвоката під час первинного допиту в поліції та подальших допитах у ході досудового розслідування.

Крім того, в документах провадження не міститься підтвердження того, що засудженому перед проведенням слідчого експерименту були детально і ґрунтовно роз`яснені процесуальні наслідки його участі в цій слідчій дії, зокрема можливість використання протоколу цієї слідчої дії для доведення його винуватості.

Наведене призводить до висновку, що суд першої інстанції без належного з'ясування всіх обставин, які мають правове значення для правильної оцінки доказів в аспекті статті 94 КПК, визнав допустимими дані, відображені в протоколах слідчих експериментів.

ВС зауважив, що судом не проведено аналізу того, чи носила слідча дія характер слідчого експерименту і чи не становила вона повторного допиту особу відповідно до підходів, сформульованих Судом.

Зважаючи на наведене, ВС дійшов висновку, що касаційні скарги захисника та засудженого належить задовольнити частково, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо підтвердження повноважень захисника.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.