ЄСПЛ постановив, яких заходів має вжити суд для забезпечення належного правового захисту підсудного

У зв’язку із пандемією використання сайтів та додатків для відеозв’язку стало особливо актуальним. У онлайн пішли наради, навчання, зустрічі із партнерами та багато всього іншого. Протягом останніх років поширенішим ставало застосування відеозв’язку і для судових потреб. І справа Європейського суду з прав людини «Стафєєв проти Росії» (CASE OF STAFEYEV v. RUSSIA) якраз стосується забезпечення справедливого суду під час участі обвинуваченого у засіданні через відеозв’язок.

Так, Вячеслав Стафєєв скаржився, що йому не надали достатньої кількості часу для підготовки до слухання разом з новим адвокатом, через що останній неналежним чином представляв його перед Верховним судом. Сам же заявник брав участь у слуханні через відеозв’язок і стверджував, що перебої у з’єднанні заважали йому ефективно представляти себе самостійно.

Обставини справи

У лютому 2001 року правоохоронці виявили вбитими родину Ш. (чоловіка, жінку та сина) у їхній квартирі і відкрили у зв’язку з цим кримінальне провадження. За три з половиною роки після того заявника засудили за обвинуваченням у іншому злочині. Після того, як його відбитки пальців додали до бази даних МВС, слідчі виявили, що заявник був у квартирі вбитої у 2001 році родини. Після обшуку його квартири та допитів заявник зізнався у вбивстві. За свідченнями заявника – це було 10 грудня під примусом, за свідченнями уряду – «спонтанно та добровільно» 8 грудня 2004 року.

Після цього заявник неодноразово підтверджував своє зізнання без адвоката – від його послуг він відмовлявся. А 20 січня 2005 року під час обрання судом запобіжного заходу заявник, якому вже допомагав адвокат, відмовився від визнання провини.

Під час розгляду справи суд першої інстанції визнав неприйнятними два зізнання заявника у зв’язку тим, що він зізнався без адвоката, а після відмовився від зізнань на суді. Втім, зізнання від 8 грудня суд визнав прийнятним та взяв його до уваги. Заявник свідчив, що дійсно відвідував квартиру родини Ш., але за пару днів до ймовірної дати вбивства. А також наголосив, що визнавав свою провину під тиском правоохоронців. 14 грудня 2005 року суд визнав заявника винним у потрійному вбивстві, крадіжці та знищенні майна і присудив йому довічне позбавлення волі. До такого висновку суд дійшов на основі таких доказів:

• Експертизи відбитків пальців;
• Протоколу обшуку квартири заявника, під час якого там знайшли речі, які належали вбитим;
• Свідчення поліцейських, які зазначали, що заявник спершу відмовлявся визнавати провину, а тоді «спонтанно і добровільно» зізнався після того, як йому сказали, що знайшли відбитки пальців;
• Визнання провини, яке заявник зробив 8 грудня 2004 року.

Ще до ухвалення вироку – 14 листопада 2005 року – адвокат заявника звернувся до Верховного суду із апеляцією на 17 сторінок, яка стосувалася різноманітних фактичних та правових питань. 15 травня 2006 року – у день, на який було призначено судове слухання ВС за цією апеляцією – адвокат заявника не з’явився. Заявник подав клопотання про призначення нового адвоката, якого суд призначив. Слухання перенесли на 29 травня.

23 травня новий адвокат Р. прибув до установи, де перебував заявник. За свідченнями останнього, адміністрація дала дозвіл лише на 15 хвилин спілкування, а охорона періодично переривала їх. 25 травня заявник подав адміністрації клопотання до Верховного суду про ще одну зустріч із адвокатом. Зустріч так і не відбулася, адже ВС отримав це клопотання аж 5 червня.

За словами заявника, під час слухання 29 травня 2006 року він повторював своє клопотання, але суд відмовив. Уряд та матеріали провадження свідчили протилежне. У підсумку, Верховний суд відхилив апеляційну скаргу заявника і підтримав рішення суду першої інстанції про довічне ув’язнення. На засіданні був присутній Р., заявник брав участь через відеозв’язок. Пізніше заявник скаржився до Верховного суду на поганий зв’язок під час засідання. Втім, за інформацією ВС під час слухання не було жодних перебоїв чи проблем у цьому плані.

Розгляд ЄСПЛ

Сторони розходилися у показаннях щодо того, коли заявник піднімав питання про недостатню кількість часу на спілкування з адвокатом та чи піднімав взагалі. Втім, клопотання заявника на офіційному бланку, яке було зареєстровано у вихідній кореспонденції 26 травня 2006 року, підтверджувало, що заявник завчасно намагався звернутися до суду. Хоча ЄСПЛ погодився, що цього факту може бути недостатньо для того, щоб говорити про вичерпання усіх національних засобів, але таки визнав скаргу прийнятною.

Заявник скаржився, що органи влади надали недостатню кількістю часу (15 хвилин) для спілкування з новим адвокатом для належної підготовки до слухання до справи, яка складалася з 7 томів. У зв’язку з цим під час слухання адвокат лише підтримував заяви, які робив заявник. У свою чергу, уряд не погоджувався із цим твердженнями, адже Р. мав 7 днів для ознайомлення із матеріалами справи, а часу, відведеного на особисту зустріч, було достатньо.

Суд зазначив, що неймовірно важливим для справедливості системи кримінального судочинства є адекватний захист обвинуваченого. У контексті російських реалій, для забезпечення справедливості необхідно, щоб заявник мав належне представництво під час апеляційного слухання. Особливо у випадку участі у засіданні через відеозв’язок. У свою чергу, призначення адвоката ще не означає ефективність правової допомоги.

«У цьому контексті необхідно вичерпно взяти до уваги, чи вжили національні органи влади достатніх заходів для контакту між адвокатом і заявником, який забезпечить повагу права на захист, та яким чином відповідний уряд буде пояснювати (і чи буде взагалі) неможливість вжити інших заходів».

ЄСПЛ дійшов висновку, що у обставинах цієї справи Верховний суд був зобов’язаний пересвідчитися, чи надали заявнику адекватну кількість часу для консультацій з новим адвокатом. При цьому не було жодних доказів того, що суд це зробив: «У цьому контексті немає потреби для Суду перевіряти, чи належним чином заявник подавав клопотання про недостатню кількість часу для підготовки захисту у апеляційному суді. Суд вважає, що поведінка заявника не звільняє органи влади від їхнього обов’язку вживати заходів для гарантування йому ефективного захисту».

Суд дійшов висновку, що у цій справі було порушення права заявника на справедливий суд. Але він не задовольнив вимоги щодо компенсації у 10 тисяч євро. Виходячи з норм національного законодавства, ЄСПЛ зазначив, що у зв’язку із рішенням Суду про порушення права заявника, кримінальне провадження щодо нього можуть повторно розпочати. А тому сам факт визнання порушення права є достатньою сатисфакцією.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, коли невтручання з боку держави є недостатнім для виконання її обов’язку щодо гарантування свободи зібрань.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.