ВС роз’яснив, коли відмова від прийняття спадщини може бути визнана недійсною

Зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою, на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у справі № 705/2897/16-ц.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання недійсним правочину. Позов мотивовано тим, що помер його син, після смерті якого залишилася спадщина у вигляді 1/3 частини квартири. Спадкоємцями після смерті померлого також були його мати, яка померла,  сини померлого та дружина померлого.

Позивач вказував, що він з дружиною продали належний їм будинок, щоб сплатити за внуків гроші за частку квартири, на яку мала право дружина померлого. Маючи намір залишити квартиру своїм внукам, позивач та покійна мати померлого подали заяви до нотаріуса про відмову від прийняття спадщини на користь синів померлого, які пообіцяли здійснювати за ними постійний догляд, однак своїх обіцянок не дотримались.

Вважаючи односторонню відмову від прийняття спадщини договором дарування, позивач, з врахуванням уточнених вимог, просив суд:

визнати недійсним договір дарування, що посвідчений односторонньою заявою про відмову від права спадкування на користь відповідача з підстав, встановлених статтею 229 ЦК України;

скасувати частково свідоцтво про право на спадщину за законом в частині оформлення права власності відповідача на 1/15 частини квартири.

Визнати за ним в порядку спадкування після померлого сина право власності на 1/15 частину цієї квартири, одночасно припинивши право власності на зазначену частину за відповідачем.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області позов задоволено.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив заяву про відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи із договором дарування, оскільки це є різними за своєю правовою природою правочинами, у зв`язку із чим помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 717 ЦК України. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що підписуючи заяву про відмову від спадщини, він помилився щодо обставин, які мають істотне значення.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 ЦК України (частина п’ята стаття 1274 ЦК України).

Звернувшись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на вчинення відмови від прийняття спадщини під впливом помилки, визначив правовою підставою позову правила статті 229 ЦК України.

Так, Верховний Суд зазначив, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом статті 229 ЦК України, під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не  відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину.

Також ВС підкреслив, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, які спонукали до його укладення, крім випадків, встановлених законом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до заяви позивача від 28 липня 2012 року, поданої до Уманської міської державної нотаріальної контори, він, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для нього істотне значення, без застосування до нього фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, відмовляється від прийняття спадщини після померлого сина на користь сина спадкодавця.

Позивачу було роз’яснено, що його відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана у строк, встановлений для її прийняття.

ВС зауважив, що вказані обставини свідчать про обізнаність позивача зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини позивач не скористався.

При цьому ВС зазначив, що зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою (майже через чотири роки), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Апеляційного суду Черкаської області – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи може відсутність у заповідача паспорта бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Також ми повідомляли, що Верховний Суд висловився щодо визнання заповіту недійсним.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.