Проникнення у житло чи інше приміщення: що передбачає поняття «інше приміщення»

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 357/13224/17, в якій досліджував питання проникнення в інше приміщення.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік, діючи з корисливих мотивів, переліз через металеве загородження, яке відділяє відвідувачів пошти від її працівників, та проник до технічного приміщення пошти, придатного для зберігання товарно-матеріальних цінностей та до якого немає вільного доступу, де в присутності начальника зазначеного поштового відділення зі столу відкрито викрав належні їй мобільні телефони марки «Nokia» моделі 2323 та 3110.

За вироком місцевого суду, його було засуджено за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про Кримінальну відповідальність є необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, статтею 186 ч. 3 КК України передбачено кримінальну відповідальність за відкрите викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому.

Проникнення передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час заволодіння майном. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

ВС наголосив, що поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).    

Факт входження, потрапляння до іншого приміщення чи поява у ньому іншим способом у поєднанні із зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об'єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з'ясувати, зокрема, чи існували і які саме обмеження в доступі до майна.

Також ВС зазначив, що встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення засудженим зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам, у тому числі показанням потерпілої, свідка та протоколам пред'явлення особи для впізнання за участю потерпілої та свідків, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, коли аналогія закону та аналогія права не застосовується.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.