Визнання протоколів обшуку та протоколу освідування недопустимими доказами: позиція ВС

Участь оперативного співробітника під час проведення слідчим слідчої дії та виконання таким співробітником доручень слідчого не вказує на те, що ця дія проведена неуповноваженою особою, оскільки організація проведення слідчої дії, залучення її учасників, які необхідні слідчому для проведення такої дії і які, зокрема, допомагають слідчому провести слідчу дію, покладається на розсуд останнього, в межах його компетенції з урахуванням складності і обсягу слідчої дії.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 727/8945/17.

Обставини справи

Згідно з вироком суду чоловіка визнано винуватим у тому, що він, працюючи на посаді начальника групи централізованого господарського обслуговування управління освіти, будучи відповідальною особою за проведення закупівлі через систему електронних торгів «ProZorro», під час розмови із особою з приводу визначення останньої переможцем по здійсненню ремонтних та будівельних робіт закладів освіти за конкурсом та перерахунку коштів за виконання по них робіт на загальну суму 2 181 990 грн, використовуючи своє службове становище, з метою отримання неправомірної вигоди за вчинення дій, із використанням наданих йому повноважень, а саме - сприянні у виграші закупівель через систему електронних торгів «ProZorro», вимагав в особи неправомірну вигоду в сумі 230 000 гривень в якості відсотків від загальної суми кошторисів по укладених договорах в період з 6 до 24 листопада 2016 року між управлінням освіти Чернівецької міської ради та приватним підприємством», де він є директором.

Внаслідок вищевказаних дій у особи склалось враження про неможливість подальшої участі у закупівлях через систему електронних торгів «ProZorro» без надання засудженому неправомірної вигоди в сумі, визначеній останнім.

Пізніше, перебуваючи в своєму автомобілі, засуджений одержав  частину неправомірної вигоди в сумі 20 000 гривень, а 16 березня 2017 року отримав наступну частину неправомірної вигоди, які заховав в орендованій квартирі, після чого був затриманий співробітниками поліції.

За вироком суду першої інстанції чоловіка визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення та виправдано за недоведеністю, що в діянні є склад кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, скасував вирок районного суду і ухвалив свій, яким визнав винуватим особу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в органах державної влади та місцевого самоврядування, на строк 3 роки та з конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім житла.

У касаційній скарзі касатор вказував, що апеляційний суд необґрунтовано визнав належними і допустимими доказами протоколів обшуку та протоколів освідування.

Висновок Верховного Суду

Так, щодо доводів касаційних скарг сторони захисту про недопустимість протоколів обшуків і протоколу освідування через їх проведення не уповноваженою особою та у зв’язку з порушенням права особи на захист, ВС зазначив таке.

Сторона захисту вказувала на те, що обшуки транспортного засобу, а також освідування особи проведені не слідчим, а оперативним співробітником.

Верховний Суд не погодився з такими твердженнями захисту, оскільки з матеріалів кримінального провадження видно, що протоколи за результатами вказаних слідчих дій складено слідчим, який здійснював досудове розслідування, а оперуповноважений був їх учасником, про що відповідно міститься відмітка у згаданих протоколах та підпис учасників слідчих дій.

При цьому апеляційний суд, дослідивши відеозаписи проведення обшуків, дійшов обґрунтованого висновку про те, що обшуки проведені саме слідчим і під його керівництвом, а оперативні співробітники виконували вказівки слідчого.  

ВС наголосив: участь оперативного співробітника під час проведення слідчим слідчої дії та виконання таким співробітником доручень слідчого не вказує на те, що ця дія проведена неуповноваженою особою, оскільки організація проведення слідчої дії, залучення її учасників, які необхідні слідчому для проведення такої дії і які, зокрема, допомагають слідчому провести слідчу дію, покладається на розсуд останнього, в межах його компетенції з урахуванням складності і обсягу слідчої дії.

Крім того, ВС зазначив, що посилання сторони захисту на постанову Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 466/896/17 є необґрунтованим, оскільки в аналізованій справі обшук був проведений працівником оперативного підрозділу на підставі письмового доручення слідчого, наданого такому працівнику в порядку ст. 40 КПК, і колегія суддів касаційного суду вказала, що за змістом ч. 1 ст. 236 КПК виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути дорученое в порядку п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК відповідним оперативним підрозділам.

У цій же справі, як вже було вказано, обшуки і освідування були проведені слідчим, а працівник оперативного підрозділу лише надавав допомогу слідчому при проведенні вказаних слідчих дій та діяв під керівництвом цього слідчого.

Також не заслуговують на увагу й доводи сторони захисту про недопустимість протоколу освідування, через те, що воно проводилось в службовому кабінеті засудженого, законного права перебування в якому працівники поліції не мали, оскільки з відеозапису до протоколу обшуку транспортного засобу (який передував освідуванню) видно, що він сам запропонував працівникам поліції пройти до нього в кабінет для складання процесуальних документів і на питання цих працівників, чи не буде він проти цього заперечувати, відповів, що не заперечує.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що при перебуванні в службовому кабінеті особи працівники поліції не здійснювали дії примусового характеру, які б полягали у цілеспрямованому обстеженні саме службового кабінету, з метою виявлення, фіксації та вилучення знарядь злочину або інших об`єктів, що мають значення для кримінального провадження.

Відхилив ВС і доводи сторони захисту про порушення права особи на захист при проведенні його освідування.

ВС зазначив, що за змістом ст. 241 КПК освідування - це слідча дія, що полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Вказана слідча дія здійснюється на підставі постанови прокурора, яка перед початком її проведення пред`являється особі, що підлягає освідуванню. Про проведення освідування складається окремий протокол згідно з вимогами КПК.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що така процесуальна дія, як освідування носить об’єктивний характер і не залежить від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначатися на змісті отриманих під час цієї дії результатів.

Така позиція колегії суддів узгоджується з позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 751/602/18, де Верховний Суд не знайшов підстав вважати відсутність захисника при освідуванні порушенням прав на захист особи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б указували, що ця дія була здійснена всупереч волі особи або із застосуванням до нього фізичного чи психологічного тиску.

З матеріалів кримінального провадження видно, що в них наявна постанова прокурора про проведення освідування особи, протокол освідування складено уповноваженою особою, а саме слідчим, який здійснював досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а тому Верховний Суд не знайшов підстав вважати, що органом досудового розслідування порушено процесуальний порядок проведення цієї слідчої дії.

Оцінка ж вищевказаних протоколів на предмет достовірності і достатності, на які звертає увагу сторона захисту в своїх касаційних скаргах, виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, коли можуть видати обмежувальний припис.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.