Право на житло особи, яка вселилась до квартири з метою здійснення догляду за хворими родичами: позиція ВС

Особи, які вселились до квартири з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу №214/1790/18 за позовом особи до виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради про визнання вселення до квартири таким, що відбулося на законних підставах, та визнання права користування жилим приміщенням.

Обставини справи

У березні 2018 року жінка звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, у якому просила визнати її вселення до квартири таким, що відбулося на законних підставах, та визнати за нею право користування цим житловим приміщенням, яке є її постійним місцем проживання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги,  посилалася на те, що у 1989 році її баба отримала ордер на зайняття цієї квартири. У квартирі також був зареєстрований її дядько. Бабця жінки померла, а її син сильно хворів та помер. З березня 2013 року вона вселилася до спірної квартири і почала в ній постійно проживати на прохання дядька, здійснювала догляд за ним до самої його смерті. Після смерті дядька вона продовжує проживати у квартирі, сплачує комунальні послуги, здійснює ремонт, в ній находяться її особисті речі. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 3 жовтня 2019 року позов задовольнив. Визнав вселення до квартири таким, що відбулося на законних підставах.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка проживає у спірній квартирі з березня 2013 року, відкрито користується жилим приміщенням, за що сплачує відповідну плату, підтримує квартиру у належному стані, тримає там свої речі, а сторона відповідача не надала належних і допустимих доказів того, що позивач незаконно проживає у спірній квартирі.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 січня 2020 року рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірна квартира є службовою, права наймача та члена його сім`ї на користування нею припинилися у зв`язку зі смертю, а проживання позивачки у спірній квартирі не створює для неї жодних прав за відсутності згоди власника службового житла на її вселення. Водночас втручання суду у це право шляхом визнання позивачки такою, що має право на користування службовою квартирою, призведе до порушення прав власника, що є неприпустимим.

Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду з огляду на таке. Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним жиле приміщення. Звертаючись з цим позовом, жінка просила визнати її вселення до спірної квартири таким, що відбулося на законних підставах, та визнати за нею право користування жилим приміщенням, яке є її постійним місцем проживання. При цьому посилалася на те, що вона вселилася як член сім’ї наймача, за яким здійснювала догляд. Частиною першою статті 98 ЖК Української РСР визначено, що наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових мешканців), зокрема опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що особи, які вселились до квартири з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають. Таким чином, посилання позивача на те, що вона вселилася до спірної квартири як член сім’ї наймача, оскільки доглядала за хворим дядьком, є безпідставними. Тобто позивач не довела факту набуття нею права на користування спірною квартирою відповідно до норм ЖК Української РСР, й апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого позову. Постановою Верховного Суду постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишено без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.