Верховний Суд розповів про своєчасність прийняття спадщини

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 158/1838/19 та встановив, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на час смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнання права власності на спадкове майно.

Відомо, що після спливу шестимісячного строку після смерті батька позивача позивач звернувся до нотаріальної контори за місцем знаходження спадкового майна із заявою про видачу йому свідоцтва на спадщину за законом, проте у задоволенні цієї заяви було відмовлено, оскільки не надано документів, які б підтверджували факт належності спадкодавцю права власності на спадкове майно.

У подальшому позивач дізнався, що згідно з рішенням про державну реєстрацію прав і обтяжень від 26 квітня 2018 року власником всього спірного домоволодіння є відповідач.

На підставі викладеного  позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Ківерцівської районної державної адміністрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті батька, а саме на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не проживав постійно разом з померлим батьком на час відкриття спадщини, а був лише зареєстрований у спірному будинку, тому не вважається таким, що прийняв спадщину у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, отже відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на ¼ зазначеного житлового будинку.

Висновок Верховного Суду

Судді Верховного Суду підкреслили, що згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шість місяців з часу відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Доводи позивача про наявність обставин постійного проживання його зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є предметом доказування у цій справі у межах заявленого позову та мають значення для правильного вирішення цього спору.

ВС підкреслив, що частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з тим, державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на час смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Апеляційний суд встановив, що позивач на час відкриття спадщини був зареєстрований у будинку, проте не проживав постійно разом зі спадкодавцем, зокрема на час відкриття спадщини.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 липня 2019 року у справі № 158/1678/19, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно з актами обстеження умов проживання від 10 червня 2018 року, від 14 березня 2019 року та від 30 травня 2019 року позивач зареєстрований у будинку, проте більше одного року за вищевказаною адресою не проживає.

Крім того, ВС зазначив, що безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) міститься висновок, зокрема про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього та не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

Верховний Суд залишав рішення апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про встановлення факту батьківства: Верховний Суд вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.