За яких умов суд не може враховувати попередній вирок та призначати покарання обвинуваченому за сукупністю злочинів: позиція ВС

Якщо під час ухвалення вироку буде встановлено, що обвинувачений визнаний винуватим та засуджений за іншим вироком суду до покарання, від якого він не ухилявся і стосовно якого закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку, передбачені ч. 1 ст. 80 КК, то суд не може враховувати попередній вирок та призначати покарання обвинуваченому за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на вирок Заводського районного суду Миколаєва від 1 липня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року, та касаційну скаргу засудженої на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року у справі № 487/3326/15-к.

Обставини справи

За вироком Заводського районного суду Миколаєва двох осіб визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 КК (умисне вбивство), третя особа - у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 9, 12 частини 2 статті 115 КК, та призначено покарання: першій і третій особам у вигляді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, другій особі - у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалено на підставі частини 4 статті 70 КК та частини 3 статті 72 КК покарання, призначене першій особі за вироком Заводського районного суду Миколаєва від 23 грудня 2014 року за частиною 4 статті 358 КК (підроблення документів) у вигляді штрафу в розмірі 850 грн, виконувати самостійно.

Цю ж жінку визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 185 КК (крадіжка), та виправдано за недоведеністю вчинення нею цього злочину.

Так, згідно з вироком, її визнано винуватою у тому, що вона, діючи за попередньою змовою з другою особою, 24 квітня 2014 року з метою подальшого безперешкодного користування та заволодіння квартирою умисно протиправно заподіяла смерть потерпілому. Зокрема, вона утримувала потерпілого, а інша особа металевою кувалдою нанесла потерпілому не менше 2 ударів в область голови та обличчя, від чого потерпілий помер на місці. Далі з метою приховання слідів вчиненого злочину та уникнення притягнення до відповідальності розчленували тіло потерпілого та віднесли до сміттєвих баків, а голову закопали.

Крім цього, 13 грудня 2014 року обвинувачена за попередньою змовою з двома іншими особами умисно протиправно заподіяла смерть рідному брату потерпілого. Зокрема, обвинувачена спричинила потерпілому не менше одного удару електричним струмом, а третій з нападників повалив потерпілого на підлогу та, утримуючи цеглину в руках, наніс йому не менше 4 ударів у ділянку голови, після чого наніс ножем не менше трьох ударів в область грудної клітки та два удари в живіт, від яких потерпілий помер на місці. Далі з метою приховання слідів злочину та уникнення притягнення до відповідальності розчленували тіло потерпілого та віднесли до сміттєвих баків.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, вимагає їх змінити у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд безпідставно призначив жінці покарання за сукупністю злочинів на підставі частини 4 статті 70 КК, оскільки, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 КК, строк давності виконання вироку Заводського районного суду Миколаєва від 23 грудня 2014 року закінчився, а отже, посилання суду на самостійне виконання зазначеного судового рішення не відповідає приписам закону.

Позиція ККС: змінено вирок місцевого суду від 01.07.2019 та ухвалу апеляційного суду, виключено із вказаних судових рішень посилання на призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 КК.

Колегія суддів ККС дійшла висновку про обґрунтованість зазначеного доводу у касаційній скарзі. У ст. 80 КК передбачається нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлено імперативні строки, закінчення яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання. Суд неодноразово зазначав, що правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов’язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов’язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту. Це виключно одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання. Водночас особа, засуджена до певного виду покарання, не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв’язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.

Крім того, ч. 3 ст. 80 КК передбачено положення щодо зупинення перебігу строку давності у разі, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання, а строки давності, передбачені пунктами 1–3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. На думку Суду, вказані положення свідчать про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання. За таких обставин застосування ст. 80 КК передбачає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, закінчення строку давності його виконання та факту ухилення засудженим від його відбування, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності.

Проте ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом, питання вирішення якого належить до компетенції суду, а отже, цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми, а саме лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винуватою в ухиленні від відбування покарання. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що факт ухилення особою від виконання покарання, призначеного за вироком місцевого суду від 23.12.2014, за належною процедурою судом встановлено не було, а тому підстави для зупинення перебігу строку виконання зазначеного вироку та призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК відсутні.

Встановлене колегією суддів порушення згідно з приписами ст. 413 КПК вбачається істотним та обумовлює необхідність зміни оскаржених судових рішень шляхом виключення із резолютивної частини посилання на призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК та самостійне виконання покарання за вироком місцевого суду від 23.12.2014.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.