ВП ВС: прокурор є суб’єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов’язки, пов’язані з розподілом судових витрат

Велика Палата Верховного Суду 5 жовтня 2022 року розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури у справі 923/199/21 за позовом прокурора - керівника Каховської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради та Департаменту соціального розвитку Херсонської ОДА до Комунального закладу Херсонської обласної ради (пансіонату) й ТОВ про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів. 

Так, перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, у якій просив змінити постанову Південно-західного апеляційного господарського суду в частині стягнення з Прокуратури витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, на користь Пансіонату в розмірі 13 620 грн, виклавши мотивувальну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції в такій редакції: «Стягнути з Херсонської обласної ради та Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, на користь Комунального підприємства Херсонської обласної ради «Каховський геріатричний пансіонат» у розмірі 13 620 грн солідарно». Також зазначив реквізити, на які просить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги.

Скаржник вважав, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме вимог статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону, а також з порушенням статті 53, пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2019 у справі № 908/799/17, від 23.11.2020 у справі № 908/1578/19, від 23.02.2021 у справі № 908/2005/19.

КГС ВС справу з касаційною скаргою Прокурора передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів КГС ВС вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 488/6719/14-ц, в частині застосування пункту 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу щодо покладення судових витрат з оплати судового збору на прокурора.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Частина третя статті 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України містить аналогічну норму).

При цьому частиною четвертою статті 23 Закону передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав представництва.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги таке.

За частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Дещо інший механізм визначено цією ж статтею стосовно звернення з позовом прокурора. Так, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 56 ЦПК України).

Разом із цим загальна норма частини першої статті 55 ГПК України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).

Частиною другою статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Частини перша та друга статті 42 ГПК України містять переліки прав та обов`язків учасників справи, які не є вичерпними.

Схожі положення містять відповідно частина перша статті 57, частина друга статті 49, частина перша статті 43 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій визнали наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, дійшовши висновку, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Рада, до виключної компетенції якої належить затвердження обласного бюджету, та на яку покладено обов`язок щодо представництва спільних інтересів територіальних громад, селищ, міст у межах законодавчо визначених повноважень.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого господарського суду про задоволення позову та прийнявши нове про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов правильного висновку про існування підстав для покладення на прокурора обов`язку з відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на користь Пансіонату.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, здійснюючи розподіл судових витрат за участі прокуратури за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справах № 905/1227/17 (постанова від 27.11.2018), № 362/44/17 (додаткова постанова від 21.08.2019).

Щодо відступу від висновків

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, стосовно застосування норм ГПК України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи (підпункт 8.32 цієї постанови).

Висновки щодо застосування норми права

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Отже, ВП ВС касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишила без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій