Верховный Суд пришел к выводу о противоправности отказа ГСА предоставить тексты судебных решений по причинам не того формата

Независимо от того, в каком из определенных форматов ГСА Украины обнародует набор данных Реестра судебных решений, ГСА владеет текстами судебных решений в текстовом формате открытых данных и обязана предоставить их на запрос в порядке доступа к публичной информации, ведь ГСА является распорядителем готовой публичной информации.

Об этом заявил Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда по делу №380/15492/21 (постановление от 16 марта 2023 года).

Так, Верховный Суд не согласился с выводами судов предыдущих инстанций о том, что ответчик не имеет возможности предоставить истцу запрашиваемую информацию – тексты судебных решений за 2006-2020 годы, поскольку формат CSV – это «значения, разделенные запятой», а не текстовый формат.

Кроме того, ВС подчеркнул, что можно возлагать на гражданина бремя доказывания того, кто из двух субъектов: ГСА Украины или ГП «Информационные судебные системы», является распорядителем информации.

Как отметил КАС ВС, запрос может выбирать форму получения информации (бумажная или электронная) и распорядитель, если это технически возможно и не требует применения дополнительных ресурсов, не должен ограничивать запроса в выборе этой формы.

Распорядитель должен не только помочь запрашивающему идентифицировать запрашиваемую информацию, но и активно сотрудничать с ним, то есть проявить очевидную готовность оказать необходимую помощь. Кроме того, распорядитель информации должен добросовестно, ответственно отнестись к исполнению своих обязанностей (принцип добросовестности), руководствуясь законами логики, здравым смыслом и общими нормами морали (принцип здравомыслия).

Обставини справи

У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Державної судової адміністрації щодо ненадання запитуваної інформації – текстів судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2006-2020 роки у формі відкритих даних і зобов`язати ДСА надати ці дані.

Зазначив, що 16 липня 2021 року надіслав до ДСА запит на доступ до публічної інформації, в якому просив надати тексти судових рішень з Реєстру судових рішень за 2006-2020 роки, як публічну інформацію у формі відкритих даних. В запиті позивач запропонував кілька альтернативних способів отримання запитуваної інформації. Способом надання запитуваної інформації зазначив надати/надіслати власний носій інформації для запису на нього рішень (текстів рішень); з`явитися в спеціально відведене місце для запитувачів та надати власний носій для копіювання рішень (текстів рішень) з носія інформації, на якому вони розміщені (як це передбачено пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №2939-VI).

Листом від 22 липня 2020 року ДСА переслала запит позивача до ДП «Інформаційні судові системи», яке листом від 26 липня 2021 року відмовило позивачу в наданні запитуваної інформації.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що для доступу до судових рішень ДСА України через ДП «Інформаційні судові системи» забезпечує ведення Реєстру, який є набором даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних та структурою набору цих даних є формат CSV, а тому відповідач не має змоги надати позивачу запитувану інформацію - тексти судових рішень за 2006-2020 роки, оскільки формат CSV це «значення, розділені комою», а не текстовий формат.

Для надання позивачу текстів судових рішень відповідач спочатку повинен буде здійснити конвертування файлів CSV в інший формат, тобто створити інформацію, якої не було до отримання запиту позивача від 16 липня 2021 року, до того ж у форматі, який не передбачено Положенням №835 та Переліком №1120.

З огляду на наведе, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при розгляді запиту на доступ до публічної інформації, відповідач прав позивача не порушив, оскільки він просив надати інформацію у форматі, який не передбачено спеціальними нормативними актами. Окрім того, суди звернули увагу, що відповідач не відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, а лише вказав, що файли Реєстру мають не текстовий формат.

Разом з тим, суди звернули увагу, що позивач не позбавлений можливості отримати запитувану інформацію - тексти судових рішень за 2006-2020 роки в форматі СSV і за допомогою відповідного програмного забезпечення самостійно здійснити конвертування файлів СSV в інший, зручний для себе формат.

Позивач подав касаційну скаргу.

Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилились у фактичних обставинах справи, оскільки:

1) ДСА України мала тексти рішень у тому форматі відкритих даних (текстовий формат), у якому він просив їх надати;

2) надання текстів рішень взагалі не потребувало з боку ДСА України будь-яких дій із конвертації даних.

Позивач вважає можливість отримання текстів судових рішень на запит є предметом значного суспільного інтересу до відкритих даних в Україні. Аналітики та розробники сервісів на основі відкритих судових даних часто наголошували на тому, що нинішній формат оприлюднення Реєстру як набору даних (структурований формат CSV) є недосконалим, адже в такому форматі тексти рішень (як файли) не оприлюднюються, а надаються лише посилання на них для завантаження. Це, зокрема, створює перешкоди для тих, хто хоче створити власну базу сервісу на основі текстів судових рішень від самого початку (адже завантаження рішень є тривалим процесом) або оновити наявну базу текстів рішень (іноді рішення потрапляють у набори відкритих даних через рік після їх ухвалення й за допомогою сервісу такі рішення складно віднайти й додати у власні бази).

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ключовими у цій справі є такі питання: чи зобов`язаний розпорядник, який визначив своїм внутрішнім актом певний формат оприлюднення набору відкритих даних, надавати на запит пов`язані з цим набором наявні в нього відкриті дані в іншому форматі; чи є створенням розпорядником нової інформації конвертація набору відкритих даних з одного формату в інший.

Стосовно питання, чи зобов`язаний розпорядник, який визначив своїм внутрішнім актом певний формат оприлюднення набору відкритих даних, надавати на запит пов`язані з цим набором наявні у нього відкриті дані в іншому форматі, Верховний Суд зазначає таке.

Вирішення цього питання знаходиться в площині регулювання статті 10-1 Закону №2939-VI, постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» (далі - Положення №835) та наказу ДСА України від 15 листопада 2019 року №1120 «Про набори даних Державної судової адміністрації України, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» (далі - наказ ДСА України №1120).

Відповідно до Положення №835 ДСА України зобов`язана оприлюднювати Реєстр у форматі відкритих даних. Наказом ДСА України №1120 ДСА України затверджено Перелік наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, розпорядником яких є ДСА України, їх структуру, періодичність оновлення та перелік структурних підрозділів ДСА України, які є розпорядниками інформації. Обов`язок щодо оприлюднення, згідно з вказаним наказом покладено на ДП «Інформаційні судові системи».

ДП «Інформаційні судові системи» згідно із підпунктом 3 пункту 1 розділу 1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Порядок ведення ЄДРСР), затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року №1200/0/15-18, є адміністратором ЄДРСР. Адміністратор Єдиної судової інформаційної системи ДП "Інформаційні судові системи", віднесене до сфери управління ДСА України. Адміністратор вживає заходи, пов`язані із технічним та організаційно-технологічним забезпеченням функціонування Реєстру, у тому числі такі: створення, вдосконалення та супроводження державної інформаційної системи Реєстру; адміністрування Реєстру; надання доступу до Реєстру; забезпечення зберігання та захисту даних, що містяться в Реєстрі, у тому числі шляхом визначення моделі захисту від загроз витоку інформації та засобів обробки електронних документів у Реєстрі та надання до них безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі "Судова влада України"; виконання інших функцій, передбачених цим Порядком.

За приписами частини першої статті 3 Закону №3262-IV для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції ДСА України забезпечує ведення ЄДРСР, у якому відповідно до Положення №835 оприлюднюється інформація у формі відкритих даних.

Закон №2939-VI не містить переліку способів ознайомлення запитувача із запитуваною інформацією, який звернувся у порядку доступу до публічної інформації. З огляду на частину другу статті 34 Конституції України, частину другу статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, а отже, спосіб ознайомлення визначає запитувач інформації. Винятком є випадок, коли розпорядник надсилає відповідь, яка містить відмову або відстрочку розгляду запиту. Для таких випадків законом передбачена обов`язкова письмова форма (частини п`ята, шоста статті 22 Закону №2939-VI) (пункт 10.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування законодавства адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі - постанова Пленуму ВАСУ №10).

Публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах (частина перша статті 10-1 Закону №2939-VI).

Відповідно до пункту 3 Положення №835: «Розпорядники інформації згідно з цим Положенням завантажують у формі відкритих даних набір даних, визначений у переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, згідно з додатком.

Перетворення (зокрема, вивантаження з баз даних та в разі потреби знеособлення) публічної інформації у публічну інформацію у формі відкритих даних є обов`язковим.

Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати у формі відкритих даних усю публічну інформацію у формі відкритих даних, яка перебуває в їх володінні та стосується конкретного набору даних».

Згідно з пунктом 9 Положення №835 для оприлюднення наборів даних використовуються такі формати:

Текстові дані -  TXT, RTF, MD, ODT, DOC(X), (X)HTML;

Структуровані дані - RDF, XML, JSON, CSV, XLS(X), ODS, YAML;

Графічні дані - GIF, TIFF, JPG (JPEG), PNG, GTFS, GTFS-RT.

Вимогами пункту 20 Положення №835 встановлено, що реєстр оприлюднених наборів даних розміщується в одному з таких відкритих машиночитанних форматів з метою повторного використання: CSV, XML, JSON, RDFa, HTML Microdata або інших аналогічних форматах.

Серед наборів даних визначено і Реєстр, структурою набору даних є формат CSV, а відповідальним за ведення Реєстру згідно із Переліком наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затвердженого Наказом ДСА України №1120 є структурний підрозділ ДСА України - ДП «Інформаційні судові системи».

Однак з огляду на те, що формат CSV згідно із пунктом 20 Положення №835  стосується тільки оприлюднення набору даних і розміщується зокрема у відкритому машиночитанному форматі з метою повторного використання, частина перша статті 10-1 Закону №2939-VI зобов`язує ДСА України як розпорядника надавати публічну інформацію, якою вона володіє, у формі відкритих даних на запит.

Відповідно до пункту 11.2 Постанови Пленуму ВАСУ №10: «Аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону №2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну  форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена».

З огляду на це в контексті спірних правовідносин випливає висновок про те, що запитувач може обирати форму отримання інформації (паперова чи електронна) і розпорядник, якщо це технічно можливо та не потребує застосування додаткових ресурсів, не повинен обмежувати запитувача у виборі цієї форми.  

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2019 року в справі №820/4258/17 вже висловився щодо гарантованого частиною другою статті 34 Конституції України та частиною другої статті 7 Закону України № 2657-XII права вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме: паперову чи електронну. У разі, якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.

Тобто чинне законодавство України покладає обов`язок на відповідача не лише оприлюднювати інформацію у формі відкритих даних у визначеному Положенням №835, що затверджене на виконання статті 10-1 Закону №2939-VI, форматі, а й надавати публічну інформацію, відповідно до Закону №2939-VI якою володіє розпорядник у формі відкритих даних на запит, якщо це не покладає на розпорядника надмірний тягар. У той же час запитувач сам обирає форму отримання інформації і ніхто не може його обмежувати у виборі цих форм, тим паче, якщо такі форми визначені законодавчо.

Стосовно питання, чи є створенням нової інформації конвертація розпорядником набору відкритих даних з одного формату в інший, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 21 Положення №835 оприлюднення набору даних передбачає можливість їх перегляду і завантаження безоплатно та без проведення додаткової реєстрації, ідентифікації, авторизації, проходження автоматизованого тесту для розрізнення користувачів чи інших обмежень.

Набір даних Реєстру, як встановлено судами, оприлюднюється у відкритому у форматі CSV, що узгоджується з пунктом 20 Положення №835.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що для надання позивачу текстів судових рішень відповідач спочатку повинен буде здійснити конвертування файлів CSV в інший формат, тобто створити інформацію, якої не було до отримання запиту позивача від 16 липня 2021 року, до того ж у форматі, який не визначено Положенням №835 та Наказом №1120.

Верховний Суд вважає, що жодної додаткової конвертації запитуваної інформації, а саме тексти судових рішень з ЄДРСР за 2006- 2020 роки у формі відкритих даних для надання позивачу на його запит, немає потреби. Конвертація, тобто передавання запитуваної інформації з одного формату в інший, не є створенням нової інформації, оскільки інформація, яка міститься у текстах судових рішень вже готова. Водночас розпорядник не може обмежувати запитувача у виборі форми відкритих даних, які визначені законодавчо, а саме Положенням №835.

З огляду на викладене Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не має змоги надати позивачу запитувану інформацію - тексти судових рішень за 2006- 2020 роки, оскільки формат CSV - це «значення, розділені комою», а не текстовий формат.

Стосовно протиправності дій відповідача Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20 травня 2020 року №631-IX  (далі - Конвенція РЄ), Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).

Приписи статті 5 Конвенції РЄ передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

Таким чином, в першу чергу, державний орган повинен розглянути запит, якщо ця інформація у нього є.

Пояснювальний звіт до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 18 червня 2009 року деталізує вказане у пункті 47, у пункті 2 якого зазначено, що запит на доступ до офіційного документа має розглядатися будь-яким державним органом, який має відповідний документ. Це означає, зокрема, що документ, який було створено в декількох примірниках, що перебувають у розпорядженні різних органів, може бути запитано в будь-якого такого органу. Якщо державний орган не має документа або якщо він не уповноважений розглядати запит, цей орган згідно з пунктом 2 має за можливості передати запит до компетентного державного органу.

Відповідно до статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Визначений статтею 22 Закону №2939-VI перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

В рамках спірних правовідносин, ДСА України незважаючи на те, що їй було відомо, що вона володіє запитуваною інформацією, тобто, є її розпорядником, все ж, посилаючись на положення статті 22 Закону №2939-VI, перенаправила вказаний запит позивача до ДП «Інформаційні судові системи», який є адміністратором Єдиного державного реєстру судових рішень. Тим самим, розпорядник фактично самоусунувся від виконання своїх повноважень.  

Приписи статті 3 Закону №2939-VI встановлюють гарантії права на доступ до публічної інформації, серед яких це право гарантується зокрема максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації (пункт 3 вказаної статті).

З точки зору принципу максимального спрощення процедури отримання інформації, не можна покладати на громадянина тягар доведення того, хто з цих двох суб`єктів: ДСА України чи ДП «Інформаційні судові системи», є розпорядником.

Згідно з частиною першою статті 5 Конвенції РЄ державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції РЄ визначено форми доступу до офіційних документів: «У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим».

Отже, у спірних правовідносинах, що склались, розпорядник повинен не лише допомогти запитувачу ідентифікувати запитувану інформацію, а й активно співпрацювати з ним, тобто проявити очевидну готовність надати потрібну допомогу (в аспекті порушеного питання). Оскільки розпорядник інформації зайняв пасивну позицію, такі дії (бездіяльність) слід кваліфікувати як такі, що не відповідають принципам статті 2 КАС України, зокрема, принципам добросовісності (пункт 5 частини другої) і розсудливості (пункт 6 частини другої).

Вказане також підтверджується і правовою позицією, відповідно до якої Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року в справі №813/3059/16, посилаючись на вказані принципи, які містяться в статті 2 КАС України, задовольнив позов про надання публічної інформації на запит.

Подібні вимоги щодо дій розпорядника містяться і в згаданій вище постанові Пленуму ВАСУ №10, у якій у пункті 3.4 зазначено, що розпорядник інформації повинен розглянути запит з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості.

Тобто йдеться про те, що розпорядник інформації повинен сумлінно, відповідально поставитись до виконання своїх обов`язків (принцип добросовісності), керуючись законами логіки, здоровим глуздом та загальними нормами моралі (принцип розсудливості).

Отже, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону №2939-VI.

У запиті на доступ до публічної інформації запитувач проявив готовність до співпраці з розпорядником у пошуку шляхів отримання потрібної йому інформації, зазначивши у своєму запиті на доступ до публічної інформації на тому, що спосіб надання запитуваної інформації він покладає на розсуд розпорядника. Водночас вказує на бажані для позивача такі способи: 1) надання власного носія інформації для запису на нього рішень (текстів рішень); 2) з`явитися у спеціальне відведене місце для запитувачів та надати власний носій для копіювання рішень (текстів рішень) з носія інформації, на якому вони розміщені (як це встановлено пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №2939-VI).

Позивач вказав, що отримання текстів рішень на запит є предметом значного суспільного інтересу, а метою їх отримання є ефективна реалізація його права на свободу вираження поглядів. Зокрема, тексти судових рішень у формі відкритих даних були потрібні позивачу для підготовки нових аналітичних публікацій на тему «Суддівські зловживання та схеми», а також виявлення фактів зловживань у судовій системі та дисциплінарних скарг щодо суддів, які ґрунтуються на даних Реєстру (наприклад, скарга щодо екс-судді Сквирського районного суду Київської області).

Посилання ДСА України, яка не заперечує стосовно того, що є розпорядником запитуваної інформації у своїй відповіді на те, що Реєстр у форматі відкритих даних оприлюднюється на Єдиному державному веб-порталі відкритих наборів даних як визначена структура даних, що технічно і технологічно не передбачає окремого представлення у структурі даних текстів судових рішень, а тому підприємство не може задовольнити запит на доступ до інформації по суті, не відповідає вимогам статті 22 Закону №2939-VI, у якій не визначено такої підстави для відмови.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що для надання позивачу текстів судових рішень відповідач спочатку повинен здійснити конвертування файлів CSV в інший формат, тобто створити інформацію, якої не було до отримання запиту позивача від 16 липня 2021 року, до того ж у форматі, який не визначено Положенням №835 та Наказом №1120, є помилковими.

В обсязі, встановленому обставинами справи, убачається, що позивач звернувся за захистом свого права на доступ до судових рішень до ДСА України з вимогами в порядку Закону №2939-VI про забезпечення реалізації його права шляхом надання безперешкодного отримання текстів рішень за 2006- 2020 роки у визначеному законодавством форматі. Тобто у контексті вказаних правовідносин важливе значення має характер здійснення відповідачем діяльності, пов`язаної із інформацією, яка має ознаки публічної й забезпечується шляхом наданням доступу до Реєстру.

У рамках виконання обов`язку щодо оприлюднення набору даних така поведінка розпорядника не є добросовісною та розсудливою, що є недотриманням вимог статті 2 КАС України, оскільки, як уже було зазначено, реєстр оприлюднених наборів даних розміщується в одному з таких відкритих машиночитанних форматів з метою повторного використання, серед яких і є CSV (пункт 20 Положення №835).

Незалежно від того, у якому із визначених нормами права форматів ДСА України оприлюднює набір даних Реєстру, ДСА України володіє текстами судових рішень у текстовому форматі відкритих даних та має обов`язок надати їх на запит у порядку доступу до публічної інформації, адже ДСА України є розпорядником готової публічної інформації.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також за відсутності прямо визначених у статті 22 Закону №2939-VI підстав для відмови у наданні публічної інформації, вимоги заяви позивача належало виконати. Жодного іншого законного способу поведінки законодавством не передбачено.

Таким чином, Верховний Суд уважає протиправною відмову ДСА України надати інформацію на запит.

Разом з тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Оскільки ДСА України не надала відповіді на запит позивача, яка б підпадала під визначені статтею 22 Закону №2939-VI підстави для відмови в наданні публічної інформації, а направила запит для розгляду до ДП «Інформаційні судові системи», фактично самоусунувшись від надання відповіді, Верховний Суд дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його запит від 16 липня 2021 року з урахуванням висновків суду наведених в цій постанові.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином установили фактичні обставини справи, однак допустили неправильне застосування норм матеріального права та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

З огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про протиправність дії ДСА України щодо ненадання позивачу запитуваної інформації на запит від 16 липня 2021 року, тому вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі 3449 грн.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.