Возможно ли процессуальное правопреемство в исполнительном производстве в случае смерти должника-физического лица, — ответ БП ВС

17:59, 18 ноября 2023
Большая Палата Верховного Суда заключила возможность процессуального правопреемства в исполнительном производстве в случае смерти должника-физического лица.
Возможно ли процессуальное правопреемство в исполнительном производстве в случае смерти должника-физического лица, — ответ БП ВС
Источник фото: lawyergroup.com.ua
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Процессуальное правопреемство в исполнительном производстве в случае смерти должника (физического лица) вполне возможно. При решении вопроса замены участника дела правопреемником и замены стороны исполнительного производства в случае смерти физического лица (должника, ответчика) судам прежде всего необходимо выяснить круг всех наследников умершего лица, а также установить, предъявлены ли кредитором требования к наследникам должника. Об этом заявила Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 11 октября 2023 года по делу 523/2357/20.

Также БП ВС отметила, что в случае смерти физического лица-стороны исполнительного производства исполнитель должен проверить, допускают ли соответствующие правоотношения правопреемство или нет. Если исполнительное производство было закончено исполнителем, в том числе в связи со смертью должника, и исполнитель при этом не учел соответствующие требования действующего законодательства относительно возможного правопреемства должника, постановление об окончании исполнительного производства можно обжаловать в судебном порядке. В случае удовлетворения жалобы можно решать вопрос о замене стороны исполнительного производства правопреемником, в том числе в связи со смертью должника.

Обставини справи

Вироком Суворовського районного суду Одеси від 13 серпня 2015 року на користь заявниці було стягнуто 36 582 грн відшкодування майнової та 70 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 2 статті 286 КК (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту), що заподіяло заявниці тяжкі тілесні ушкодження. Згодом боржник помер.

На момент смерті у нього залишалось невиконане зобов`язання щодо виплати відшкодування матеріальної та моральної шкоди на 106 582 грн.

Відповідно до спадкової справи спадкоємцями боржника є його мати, донька, в інтересах якої діє її матір, та його батько.

Заявниця звернулась до районного суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. Вказала, що 25 березня 2016 року державним виконавцем винесені дві постанови про відкриття виконавчого провадження по стягнення грошових коштів з боржника на користь заявниці. 23 червня 2016 року державним виконавцем винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень зі стягнення грошових коштів, у зв`язку зі смертю боржника. Про смерть боржника заявниця дізналась лише 26 липня 2017 року, коли її представником були отримані вказані постанови Суворовського ВДВС про закінчення виконавчого провадження.

Посилаючись на викладене, заявниця просила суд замінити боржника на його правонаступників.

Ухвалою Суворовського районного суду Одеси від 22 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 1 квітня 2021 року, заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що правовідносини у цій справі допускають правонаступництво, а в зв`язку з тим, що наявні спадкоємці померлого боржника, щодо якого існує невиконане судове рішення щодо виплати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, є законні підстави для здійснення заміни боржника на його правонаступників.

Правонаступники звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, вказавши, що суди попередніх інстанцій не встановили факту пред`явлення вимоги кредитора до спадкоємців у межах строків, визначених статтею 1281 Цивільного кодексу, не врахували документів, якими підтверджується факт пропуску строку пред`явлення такої вимоги, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/407/15-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/6274/16-ц.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 19 січня 2022 року справу передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту та п`яту статті 403 ЦПК, якими передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, чи дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія вказувала, що при вирішенні цієї справи виникли питання стосовно застосування положень статей 1281, 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду, а саме:

1) чи можливе процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника?

2) чи застосовуються положення статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду?

3) який порядок застосування статті 1282 ЦК України щодо визначення меж відповідальності спадкоємців та порядку задоволення вимог стягувача на стадії примусового виконання рішення суду?

Аналізуючи судову практику, КЦС ВС вважав, що існує різне тлумачення та застосування зазначених норм права. А тому існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах про заміну сторони виконавчого провадження у разі смерті боржника та застосування при цьому положень статей 1281 та 1282 ЦК України, а також вирішення питання можливості такої заміни з урахуванням змін до законодавства про виконавче провадження за Законом № 1404-VIII, який набрав чинності 5 жовтня 2016 року, згідно з якими положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника викладене як імперативне (пункт 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Колегія суддів КЦС вважала за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, його права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо можливості процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника-фізичної особи

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року (статті 378 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно). Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року, визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. За змістом пункту 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. За змістом абзацу другого частини другої статті 39 Закону № 606-XIV виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 606-XIV (смерть, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво).

Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказаними нормами права, виходячи з їх системного тлумачення, передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником.

У свою чергу відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема, обов`язок з відшкодування шкоди, що належав спадкодавцю за життя. Цей обов`язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати.

Відтак процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим.

При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника.

У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника.

Щодо застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду

У статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті боржника , було передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки зі смертю боржника його грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98).

Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Щодо правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника - фізичної особи відповідно до вимог Закону № 606-XIV та Закону № 1404-VIII

З матеріалів справи вбачається, що виконавчі листи з виконання вироку суду про стягнення відшкодування майнової та моральної шкоди видані 16 вересня 2015 року.

9 листопада 2015 року вперше відкрито виконавчі провадження за вказаними виконавчими листами, однак 16 лютого 2016 року закінчені на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону 606-XIV у зв`язку із смертю боржника.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва (пункт 3 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV).

При цьому пунктом 1 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV було передбачено, що виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі смерті боржника, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво.

Спірні правовідносини у справі № 523/2357/20 допускають правонаступництво, а тому державний виконавець повинен був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.

Надалі державний виконавець знову не виконав вимоги закону: 25 березня 2016 року відкрив виконавче провадження, а 23 червня 2016 року - закінчив виконавче провадження з тих же підстав.

Про смерть боржника заявниця дізналась лише 26 липня 2017 року, коли її представником були отримані постанови ВДВС про закінчення виконавчого провадження. Наприкінці грудня 2017 року, тобто у межах строку, визначеного статтею 1281 ЦК України у чинній на той час редакції, звернулася до суду із заявою про заміну боржника на його правонаступників (спадкоємців).

Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У пункті 5 частини першої статті 34 цього Закону визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, що з 5 жовтня 2016 року (з набранням чинності Законом № 1404-VIII) процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника не допускається, а відповідне виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Однак таке буквальне розуміння норм Закону № 1404-VIII є помилковим. Як Закон N 606-XIV, так і Закон № 1404-VIII передбачають обов`язок державного виконавця зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, як у справі № 523/2357/20. Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закон № 1404-VIII; пункт 3 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду про застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду

Велика Палата Верховного Суду 03 листопада 2020 року розглянула справу № 916/617/17 за заявою Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 916/617/17 за позовом Южненської міської ради Одеської області до фізичної особи - підприємця про стягнення 290 404,81 грн.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 99 - 101 вказаної постанови повторила висновок про те, що «оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)). Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 ЦК України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника».

Також у пункті 117 згаданої постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України.

У пунктах 99-100, 111, 113-114, 117, 158 - 161 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду нагадала її попередній висновок про те, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника (зокрема і заяву про процесуальне правонаступництво чи про заміну сторони виконавчого провадження) лише у межах строків, встановлених статтею 1281 ЦК України. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 ЦК України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено правовий висновок про те, що зі смертю боржника його зобов`язання включаються до складу спадщини і відповідно строки пред`явлення вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Підстав для відступу від наведених у цій постанові у справі № 916/617/17 висновків Великої Палати Верховного Суду немає, вони повністю узгоджуються між собою та із положеннями чинного законодавства України.

Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду про інтерпретацію поняття «виключна правова проблема»

Велика Палата Верховного Суду сформулювала критерії визначення виключної правової проблеми у справі, яка може бути передана їй на розгляд згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

В ухвалах Велика Палата Верховного Суду зазначала, що виключна правова проблема, як правило, має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний критерій означає, що правова проблема здебільшого наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту прав та інтересів, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект), зокрема: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється здебільшого в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього судами відповідь піддається сумніву, або якщо існують різні позиції судів, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією. Разом з тим, не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути отримана без використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі, рішення в якій переглядаються, бажала відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо наявності у неї повноважень: надавати правову оцінку поставленій в ухвалі про передання справи проблемі на предмет її виключності чи обґрунтованості відповідної ухвали; визначати додаткові (порівняно із законодавчо встановленими) умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду щодо передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми (кількісні, якісні).

Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України єдиним суб`єктом, що уповноважений доходити висновку про наявність у справі виключної правової проблеми, є суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати.

Однак, такий висновок колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить частині шостій статті 404 ЦПК України, якою прямо передбачено право Великої Палати Верховного Суду при вирішенні питання про прийняття справи до свого розгляду перевіряти наявність відповідних підстав для такої передачі, зокрема, Велика Палата може дійти висновку про відсутність виключної правової проблеми у справі.

Крім того, варто зауважити, що оскільки критерії виключності правової проблеми цивільне процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно впродовж більше п`яти років застосовує кількісні та якісні критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у щодо необхідності відступу від наведених вище висновків ВП ВС помилковими та такими, що суперечать принципу правової визначеності, а тому підстав для відступу від вказаних висновків немає.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Інна Коваленко
    Інна Коваленко
    суддя Дніпровського районного суду міста Києва