Правові наслідки недотримання форми арбітражної угоди: постанова ВС

У травні 2016 року ТОВ «TENACHEM» звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ПП «Проспер» про стягнення 39 918,04 євро, в тому числі законних процентів за товар, поставлений за укладеним між сторонами контрактом від 1 червня 2010 року № 01/06/2010.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач не повністю оплатив вартість товару, поставленого позивачем на виконання вказаного контракту, чим порушив його умови та строки виконання зобов'язання.

Заперечуючи проти позову з тих підстав, що спір має бути переданий до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, відповідач просив припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) у редакції, чинній на час звернення позивачем з цим позовом, оскільки сторони у пункті 9.2 контракту визначили, що всі спори підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді, рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін.

«Такі справи є справжнім подарунком долі для судді, адже дозволяють сформулювати правові позиції по багатьом важливим правовим проблемам, зокрема, виконуваність арбітражної угоди "патологічного характеру", обсяг іноземного права, що підлягає застосуванню відповідно до колізійних норм», — наголосила суддя Верховного Суду Олена Кібенко на своїй сторінці в Facebook.

Кібенко наводить деякі важливі правові позиції, сформульовані ВП ВС у постанові. А саме:

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер».

Також суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу.

За загальними принципами міжнародного приватного права компетентний суд при розгляді справи застосовує процесуальне законодавство своєї держави, відсилання колізійної норми до права іноземної держави вважається відсиланням саме до норм матеріального, а не процесуального права.

Питання права, яке підлягає застосуванню до арбітражної угоди, й зокрема для визначення її виконуваності, врегульовано матеріально-правовими нормами Нью-Йоркської конвенції 1958 року, яка застосована судом.

Раніше «Судово-юридичної газети» повідомляла, що визнання рішення іноземного суду або міжнародного комерційного арбітражу – це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України, а його виконання – це застосування  засобів примусового виконання, аналогічних до виконання рішень державних українських судів.

Також процедурні питання оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів регламентуються розділом VIII Цивільного процесуального кодексу. Звернутися із заявою про скасування рішення можуть тільки сторони арбітражної угоди, що відрізняється від процедури оскарження рішень третейських судів, де потенційними учасниками можуть бути не тільки сторони, а й треті особи та особи, які не брали участь у розгляді справи, якщо третейський  суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч.1 ст. 454 ЦПК України).