«Базисне» право: Феміда стає на бік акціонерів колишніх банків

Сергій Клімашенко 

Верховний Суд може виносити протилежні рішення за справами із однаковою фабулою. Це ставить у глухий кут і правників, і позивачів із відповідачами, оскільки не можна визначити, яке ж із рішень насправді є справедливим. Понад це, у одному із випадків протилежні за змістом рішення виносить взагалі один і той самий суддя. Йдеться про історії двох банків, які повернулися до життя після визнання їх ліквідації незаконною. Одному суддя схвалив право на таку «реінкарнацію», а іншому — ні. 

Історія банку «Базис»

У грудні в Єдиному реєстрі судових рішень була оприлюднена постанова колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду, який розглядав справу про банкрутство такого собі ПАТ «АКБ «Базис». Один із кредиторів, якому «Базис» винен майже 278 млн грн (за нинішнім курсом — близько $10 млн, а станом на момент утворення боргів — майже $35 млн), звернувся до суду із вимогою примусити «Базис» розрахуватися. Суд, ретельно вивчивши всі докази, відмовив, бо кредитор не зміг довести, що боржник і позикодавець дійсно мали якісь стосунки.

Кредитор за цією справою — Фонд гарантування вкладів, а боржник — банк, за гарантованими депозитами якого Фонд здійснював виплати.

Нацбанк вивів «Базис» з ринку, визнавши неплатоспроможним, ще у 2012 році. Далі стандартний сценарій — тимчасова адміністрація, виплати із Фонду гарантування. Із майже мільярда гривень виплат Фонд повернув собі близько 750 млн грн рід час ліквідації банку. Ще 278 млн грн лишилось.

В 2014 році суди визнали постанову НБУ про неплатоспроможність банку та виведення його з ринку незаконною. Оскільки в законодавстві немає механізму повернення банківської ліцензії, «Базис» відновив свою роботу в якості звичайної юридичної особи, змінивши лише КВЕДи — із банківської на оптову торгівлю, оренду нерухомості, бухоблік і консультування з питань комерційної діяльності.

В 2017 році «Базис» вирішив стати банкрутом, і розпочалось формування вимог кредиторів. Фонд, звісно, заявив свої права на 278 млн грн, які були виплачені вкладникам «Базису» одразу після того, як він був виведений з ринку. Але суди почали відмовляти, і Касаційний господарський суд Верховного Суду в листопаді 2018 року поставив крапку в цій суперечці.

Аргументація проста. При обґрунтуванні виникнення своїх кредиторських вимог Фонд посилався на норми діючого на момент виведення «Базиса» з ринку закону, відповідно до яких він може бути кредитором лише щодо учасника Фонду — тобто банку, який включений до Державного реєстру банків та має банківську ліцензію. Чи можна набувати кредиторських прав щодо компанії, яка не має ліцензії і не є учасником Фонду, — закон не говорить.

Касаційний господарський суд погодився із висновками колег нижчих інстанцій, що «Базис» втратив статус банку. А відтак, Фонд не є його кредитором у справі про банкрутство. Фактично йдеться про визнання судом правомірності «реінкарнації» банку в «звичайну компанію» після того, як рішення НБУ про його виведення з ринку було визнано незаконним.

Отже, у вказаній постанові Касаційний господарський суд по суті визнає можливість втрати статусу банку без застосування реорганізації та/або ліквідації банку та подальшого його функціонування як звичайної юридичної особи. Сформулювавши вказану прецедентну позицію, суд на 180 градусів відступив від раніше сформованого правового висновку, викладеного у Постанові Об’єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі № 910/8117/17 (справа “Укрінбанк — “Оболонь”).

Історія Укрінбанку

Укрінбанк визнали неплатоспроможним і вивели із системи пізніше, наприкінці 2015 року. Через суд акціонери визнала рішення Нацбанку і Фонду гарантування вкладів і подальшу ліквідацію нелегітимними. Потім компанія відновилась у вигляді звичайної юрособи без банківської ліцензії — «Укрінком», так само, як і «Базис», перереєструвавшись не в Києві, а в одному зі східних регіонів, так само, як і «Базис», змінивши КВЕДи на небанківські. І так само, як і «Базис», не змінюючи при цьому код ЄДРПОУ.

Утім Касаційний господарський суд Верховного Суду — на відміну від ситуації із «Базисом» — не визнає, що Укрінбанк (із ліцензією до ліквідації) і «Укрінком» (без ліцензії, після ліквідації) — це одна й та сама юридична особа.

Суд вважає, що «Укрінком» не є наступником «крінбанку, бо цю трансформацію не погодив у визначеному порядку Національний банк. Тобто, по-простому, НБУ не поставив свого штампа на статуті «оновленої» компанії.

Однак такого порядку не існує в природі. Адже Нацбанк не може регулювати правове поле для підприємств, які не є банками і не мають банківської ліцензії. Щойно регулятор ухвалив рішення про ліквідацію банку і відкликання ліцензії (для Укрінбанку — це початок весни 2016 року) — він не має до свого колишнього підопічного жодного стосунку.

Відтак незрозуміло, на якій підставі компанія «Укрінком» із КВЕДами «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», «Консультування з питань комерційної діяльності» та «Будівництво житлових і нежитлових будівель» мала б у липні 2016 року (через півроку після втрати ліцензії!) звертатися за якимись погодженнями до Нацбанку.

У версії Верховного Суду, на питання є дві відповіді. Одну суд надав «АКБ «Базис»: таких підстав немає. Другу — Укрінкому: все ж треба було «дотримуватися процедури».

Цікаво, що обидва ці протилежні за змістом рішення серед інших у складі колегії виносила суддя Ніна Григорівна Ткаченко. І яке з них справедливе, може тепер визначити тільки Велика палата Верховного Суду, або Європейський суд з прав людини. Очевидно, що такою практикою Верховний Суд заганяє в глухий кут фахівців, які мали б орієнтуватися на його позицію як на дороговказ, ще більше заплутує і без того непрості юридичні норми банківського законодавства.