Ухвала місцевого суду про привід боржника: постанова об’єднаної палати КЦС ВС

13:53, 18 марта 2019
Постанова об'єднаної палати КЦС ВС щодо приводу боржника.
Ухвала місцевого суду про привід боржника: постанова об’єднаної палати КЦС ВС

У грудні 2017 року старший державний виконавець Оболонського РВ ДВС Києва ГТУЮ у Києві О. В. Яровий звернувся до суду з поданням про привід боржника ОСОБА_3.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду Києва від 25 квітня 2018 року у складі судді Майбоженко А. М. у задоволенні подання старшого державного виконавця Оболонського РВ ДВС Києва ГТУЮ у Києві Ярового О. В. про привід боржника ОСОБА_3 відмовлено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, старший державний виконавець Оболонського РВ ДВС Києва ГТУЮ у Києві Яровий О. В. 18 травня 2018 року подав апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Києва від 9 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за цією апеляційною скаргою. Ухвалою Апеляційного суду Києва від 20 липня 2018 року апеляційне провадження закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ст. 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня ухвала щодо приводу боржника, тому ця ухвала не підлягає апеляційному оскарженню. Оскільки судом апеляційної інстанції помилково відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою старшого державного виконавця Оболонського РВ ДВС Києва ГТУЮ у Києві Ярового О. В., апеляційне провадження підлягає закриттю як помилково відкрите.

Позиція Верховного Суду

При закритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції зробив висновок, що ст. 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня ухвала щодо приводу боржника, тому ця ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року). Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, 21 жовтня 2010 року).

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення. У п. 11 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21 квітня 1999 року було закріплено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції. Тобто сторони виконавчого провадження мали право реалізувати своє право на оскарження вирішення питання про привід боржника шляхом оскарженні відповідної постанови державного виконавця.

Разом із тим, із прийняттям Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 2 червня 2016 року ч. 1 ст. 375 ЦПК України викладено у такій редакції: «1. Розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача». Таким чином, вирішення питання про привід боржника віднесено до компетенції суду. Проте відповідна ухвала за результатами розгляду судом питання про привід боржника у переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, до переліку, передбаченого ст. 292 ЦПК України (у редакції на момент прийняття Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 2 червня 2016 року) внесена не була.

Аналогічні за змістом положення містяться і в чинній редакції ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 438 ЦПК України, розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини. Разом з тим, у ч. 1 ст. 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції за результатами розгляду подання державного виконавця про привід боржника відсутня.

Аналіз правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у рішеннях від 27 січня 2010 року у справі №3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі №12-рп/2010, від 8 липня 2010 року у справі №18-рп/2010, від 2 листопада 2011 року у справі №13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі №4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні п. 2, 10, 12, 18, 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК України (у редакції, чинній станом 3 серпня 2017 року) суд враховував такі обставини:

(а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується;

(б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.

При цьому Конституційний Суд України, зокрема, вказував, що:

(1) «згідно з ч. 2 ст. 293 Кодексу заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Однак особливість ухвали про відмову у видачі дубліката виконавчого листа полягає в тому, що вона приймається на стадії виконання судового рішення, і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо, тому ця ухвала може бути оскаржена лише самостійно» (абз. 5 п. 3.2 рішення від 27 січня 2010 року у справі №3-рп/2010);

(2) «особливістю ухвали про роз'яснення рішення суду або про відмову в роз'ясненні рішення суду є те, що суд може постановити її в будь-який час до настання обмежень, визначених у ч. 2 ст. 221 ЦПК України, зокрема, після набуття ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно» (абз. 2 п. 2.2 рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року у справі №18-рп/2010);

(3) «[…] особливістю ухвал суду першої інстанції щодо внесення виправлень у рішення або відмови у внесенні виправлень є те, що суд може постановити їх у будь-який час, зокрема й після набрання рішенням законної сили. За цих умов такі ухвали суду першої інстанції фактично не можуть бути оскаржені разом з рішенням суду. Крім того, відсутність можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у внесенні виправлень у рішення окремо від рішення суду у випадку, якщо наявні у тексті судового рішення неточності (арифметичні помилки чи описки) стосуються істотних обставин, може ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення» (п. 2.3 рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2014 року у справі №4-рп/2014);

(4) «особливістю ухвал суду щодо повороту виконання рішення є те, що вони приймаються на стадіях виконання судового рішення, і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо» (абз. 4 п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року у справі №13-рп/2011).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, дотримання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та мають зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, §53, 55, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У схожій ситуації в постанові Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі №752/1016/17 зроблено висновок, що тлумачення п. 15 ч. 1 ст. 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про залишення заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), тому особа має право оскаржити її в апеляційному порядку.

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції. У зв'язку з цим Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2018 року у справі №520/5468/15-ц (провадження №61-46097ск18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без дотримання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним об'єднана палата вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати. На підставі викладеного, ч. 2 ст. 416 ЦПК України Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Системний аналіз ст. 438 ЦПК України та п. 34 ч. 1 ст. 353 ЦПК України свідчить, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції».

Ключові висновки ОП КЦС:

Ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2018 року у справі №520/5468/15-ц (провадження №61-46097ск18).

Відповідна правова позиція відображена у постанові об'єднаної палати КЦС ВС від 06.03.2019 №756/671/16-ц (61-42865сво18).

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала, що влада може позбавити житла за борги по комуналці.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Присяга судей Антикорсуда: что думают сами судьи о дальнейшей работе
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Сергей Могил
    Сергей Могил
    заместитель председателя Высшего хозяйственного суда Украины
  • Нина Пелипенко
    Нина Пелипенко
    судья Восточного апелляционного хозяйственного суда