Захист Національного природного парку «Дворічанський»: правова позиція ВС

Погодження проєкту організації території національного природного парку з усіма користувачами земельних ділянок та особами, які в той чи інший спосіб використовують природні ресурси на територіях, що входять до складу парку, законодавством не вимагається.

Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України про визнання незаконним і скасування наказу.

Позивачка просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про затвердження Проекту організації території Національного природного парку «Дворічанський», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів». На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оспорюваний наказ прийнятий без дотримання процедури і порушує її земельні та майнові права як власниці земельної ділянки, що перебуває в межах національного природного парку.

Колегія суддів КАС ВС скасувала рішення судів попередніх інстанцій та відмовила у позові з огляду на таке.

З метою збереження, відтворення та раціонального використання цінних природних територій та об’єктів лісостепової зони, що мають важливе природоохоронне, рекреаційне та культурно-освітнє значення, відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» Указом Президента України від 11 грудня 2009 року №1044/2009 «Про створення національного природного парку «Дворічанський» на території Дворічанського району Харківської області створено Національний природний парк «Дворічанський».

Суд встановив, що Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань має право затверджувати проєкти організації території природних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів загальнодержавного значення, проєкти утримання та реконструкції парків – пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Так, проєкт організації території розробляється відповідно до законодавства з метою визначення та обґрунтування заходів щодо провадження діяльності, охорони, відтворення й використання природних комплексів та об’єктів, а також визначення та обґрунтування стратегії розвитку національного (природного парку).

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням (ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Колегія суддів зазначила, що відповідачем було подано до суду першої інстанції листи, які підтверджують факт того, що адміністрацією парку проведено пошук та визначено заінтересованих осіб, яких, у свою чергу, долучено до розроблення проєкту організації території НПП «Дворічанський».

При цьому ні Законом України «Про природно-заповідний фонд України», ні Положенням № 245 про Проект організації території Національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів коло таких осіб не визначено.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, скасовуючи наказ «Про затвердження Проекту організації території НПП «Дворічанський», водночас порушили принцип правової визначеності шляхом виведення висновку про те, що відповідач зобов’язаний розшукувати осіб до співпраці та погоджувати з ними проект наказу, при цьому правові підстави для цього не зазначено.

Суд також звертає увагу на те, що, як встановлено судовим розглядом, позивачці було відомо про створення НПП «Дворічанський», однак вона не вчинила жодних дій, спрямованих на залучення її до розроблення проєкту як заінтересованої особи.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що відповідач процедуру прийняття оскаржуваного наказу в цій частині дотримав повністю.

Суд також спростував доводи позивачки про те, що Проектом організації території Національного природного парку «Дворічанський» порушується право власності позивачки на земельну ділянку, яке полягає в обмеженні права користування.

Так, позивачка, вказуючи на порушення своїх прав як власниці земельних ділянок, не зазначає, у чому саме полягає таке порушення. Доказами, дослідженими судами попередніх інстанцій, не підтверджено встановлення для позивачки як власниці земельних ділянок будь-яких обмежень чи покладення додаткових обов’язків.

Крім того, Суд зазначив, що згідно зі ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд» на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням, серед іншого господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Постанова Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №820/688/16 (адміністративне провадження № К/9901/2565/19, № К/9901/2662/19).

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала постанову ВП ВС щодо належності спору не пов’язаного із договірними відносинами щодо отримання та оплати комунальних послуг до юрисдикції адміністративних судів.