Надмірна тривалість провадження через зловживання стороною правами: рішення ЄСПЛ

Навіть коли сторона у справі своєю поведінкою намагається затягнути процес, держава все одно відповідає за надмірну тривалість судового провадження. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Кіні проти Ірландії» (заява № 72060/17), передає «ECHR.UkrainianAspect».

Коли у Вінсента Кіні (Vincent Keaney) не пішов бізнес, він став шукати винних серед контрагентів, ініціюючи судові процеси проти них та закидаючи їм обман, шахрайство та неправомірний вплив. Таких назбиралося 18 осіб. Але суди, які тривали більше 11 років, закінчилися поразкою.

В кінцевому рахунку Верховний Суд постановив правомірність рішень судів нижчих інстанцій, в тому числі, щодо визнання значної частини позовів «необґрунтованими або сутяжницькими». Крім іншого Верховний Суд звернув увагу на необґрунтовані позовні вимоги які він уважав «нічим іншим ніж зловживання процесом».

В.Кіні звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий суд протягом розумного строку), він скаржився на те, що 11 років між початком його цивільного провадження та винесенням остаточного рішення не були обґрунтованими. А затримки у справі були викликані організацією правової системи Ірландії. Він також стверджував відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту), що в законодавстві Ірландії не існувало ні ефективного засобу судового захисту у зв’язку з надмірною тривалістю провадження, ні механізму забезпечення компенсації за такі затримки.

Суд у Страсбурзі встановив, що провадження у судах до перегляду справи на верховному рівні було розглянуте протягом розумного строку, адже первинно розгляд справи гальмував через вирішення процесуальних питань, пов’язаних з великою кількістю позовів та їхню невідповідність законодавству. Коли ж заяву було подано відповідно до національних процесуальних вимог, провадження було завершене протягом п’яти місяців.

А от на рівні Верховного Суду існували проблеми. Тут заявник також не подав необхідну апеляційну. Проте, лише його поведінка не могла обґрунтувати всю тривалість провадження. ЄСПЛ ухвалив, що деякі етапи були необґрунтовано затяжними. Між поданням апеляції до Верховного Суду та ухваленням рішення минуло вісім років. Не було надано відповідного пояснення того, чому протягом періоду від п’яти до семи років апеляції скарги не розглядалися.

Як підсумок, ЄСПЛ встановив, що, незважаючи на поведінку заявника, яка явно сприяла затримці у судах, тривалість провадження була надмірною, тож мало місце порушення статті 6§1.

Дослідивши прецедентні рішення та сформульовані правові позиції, суд у Страсбурзі також констатував порушення права на ефективний засіб судового захисту, гарантований ст. 13 Конвенції.

Виявляючи порушення статті 6 разом зі статтею 13 у цій справі Суд не мав наміру надавати неправильний стимул заявникам вести справи зі зловживаннями на національному рівні лише для того, щоб домогтися подальшого встановлення порушення Конвенції.  Тому Суд постановив, що виявлення порушень саме по собі складало відповідну справедливу сатисфакцію для цілей Конвенції.

Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, що Україна увійшла до топ-3 за кількістю скарг в’язнів до ЄСПЛ.

Також ми писали, що невиконання судового рішення обійшлось державі у €20 000.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.