Неможливість встановлення особи, яка здійснила самочинне будівництво не змінює порядок знесення нерухомого майна

Реалізація суб’єктом владних повноважень щодо контролю за благоустроєм на предмет законності будівництва чи розміщенням тимчасових споруд (малих архітектурних форм), прийняття рішень про знесення нерухомого майна чи демонтаж тимчасових споруд має різне правове регулювання. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи  №820/4015/16.

Так, у частині першій статті 38 Закону №3038-VI визначено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

У постанові від 28 травня 2020 року у справі №644/3036/17 Верховний Суд дійшов висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах про те, що «орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об’єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою. Якщо об’єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю».

Тому рішення, які приймаються органом місцевого самоврядування у межах повноважень, не можуть підміняти судові рішення.

Затверджений оскаржуваним рішенням міської ради Порядок урегульовує питання знесення об’єктів нерухомого майна.

У пункті 3.1 Порядку передбачено, що очищення території міста Харкова від незаконно розміщених об’єктів здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про очищення території міста Харкова.

 «Незаконно розміщені об’єкти» у розумінні Порядку є розміщені на землях комунальної власності без належних правових підстав будівельні споруди, будинки, об’єкти благоустрою, окремі будівельні конструкції та їх елементи, об’єкти (елементи) благоустрою з влаштуванням фундаментів (використанням фундаментних основ, опор).

Отже, пункт 3.1 Порядку прямо суперечить статті 38 Закону №3038-VI та статті 376 ЦК України, яка визначає лише судовий порядок вирішення питання знесення нерухомого майна.

Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що рішення міської ради від 23.12.2015 №31/15 не відповідає Конституції України та Закону №3038-VI, під час його прийняття Харківською міською ради було перевищено свої повноваження.

Верховний Суд зауважує, що неможливість встановлення особи (власника), яка здійснила самочинне будівництво, з огляду на статтю 38 Закону №3038-VI, не змінює порядок вирішення питання знесення нерухомого майна, що має вирішуватися виключно у судовому порядку.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються у силу статті 124 Конституції України.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Верховний Суд роз’яснив, що формальні недоліки документів, складених під час здійснення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері регулювання містобудівної діяльності, не можуть бути самостійною підставою для скасування результатів такої перевірки.

Також ми розповідали, що ВС визначив юрисдикцію спору щодо знесення самочинно збудованого об’єкта.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій