Спадкові спори: ВС визначив, коли можна надати додатковий строк для прийняття спадщини

18:00, 26 сентября 2020
Чи вважається необізнаність про наявність заповіту поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Спадкові спори: ВС визначив, коли можна надати додатковий строк для прийняття спадщини

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Про це йдеться у рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (№ 130/2517/18 (61-14962св19).

Обставини справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_4 , після якої відкрилася спадщина, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою.

У вересні 2018 року позивач дізнався, що ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповідала все майно своєму сину - ОСОБА_2 , та йому, у рівних частинах кожному. На час складення вказаного заповіту позивач був малолітнім та до вересня 2018 року не знав про наявність у нього спадкових прав щодо вищезазначеного майна, оскільки не підтримував довгий час родинних стосунків зі своїми родичами, зокрема і матір`ю, яка не сказала йому про заповіт після смерті баби.

ОСОБА_1 звернувся до Жмеринської нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 20 жовтня 2018 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Вважає, що необізнаність про наявність заповіту, який був складений на його ім`я, коли він був ще неповнолітнім, та не повідомлення про наявність такого заповіту нотаріусом та іншими родичами, які знали про це, є поважною причиною пропуску вищевказаного строку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішення суду законної сили на подання до Жмеринської державної нотаріальної контори Вінницької області заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року позов задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили на подання до Жмеринської міської державної нотаріальної контори Вінницької області заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк для прийняття спадщини попущено позивачем з поважних причин, зокрема у зв`язку з необізнаністю спадкоємця про наявність заповіту. Крім того, державний нотаріус, встановивши наявність заповіту, не вчинила жодних дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, не зробила виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у газеті.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 на час вчинення заповіту був неповнолітнім, нотаріус не здійснила належним чином повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом. Оскільки після смерті ОСОБА_4 були спадкоємці першої черги: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то обґрунтованими є доводи позивача, що за вказаних обставин у нього не було підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті

особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо); вживають заходів щодо охорони спадкового майна; видають свідоцтва про право на спадщину.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом (частина друга статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.

Предметом спору є встановлення додаткового строку для прийняття спадщини позивачеві, оскільки останній після смерті своєї баби, будучи її спадкоємцем за заповітом, пропустив строк для прийняття спадщини. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що він не мав права на спадщину за законом у першу чергу, не знав про існування вищевказаного заповіту, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою протягом визначеного законом строку.

Разом з тим, ОСОБА_2 заперечував проти заявлених вимог та вказував, що позивачу було відомо про відкриття спадщини та існування заповіту, тому відсутні підстави для поновлення строку для прийняття спадщини.

ОСОБА_3 (мати позивача) під час розгляду справи підтвердила ті обставини, що у неї з сином були неприязні відносини, тому вона не повідомляла йому про існування заповіту та наявність у нього спадкових прав щодо майна ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктом 1.2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття (пункт 3.2 глави 10 розділу II Порядку № 296/5).

Пунктом 3.16 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, на нотаріуса покладено обов`язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Допитаний у судовому засіданні нотаріус, вказував, що позивача не було повідомлено про відкриття спадщини, наявність на його ім`я заповіту та, відповідно, наявності у нього спадкових прав.

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.

З вказаними висновками погодився Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17 (провадження № 61-22510св18), від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17 (провадження № 61-18261св18), від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц (провадження № 61-5609св19).

Як вбачається із заповіту від 21 листопада 2006 року ОСОБА_4 заповідала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у рівних частинах кожному, належний їй житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Враховуючи обставини справи, наявності заповіту на користь позивача як спадкоємця майна ОСОБА_4 , недобросовісну поведінку відповідачів та нотаріуса, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, суди відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, а ОСОБА_2 спростував ці вимоги, зокрема долученими до матеріалів справи фотографіями, які спростовують неприязні відносини позивача з матір`ю, оскільки вказані доводи свідчать про необхідність переоцінки Верховним Судом зібраних у справі доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди свої дії мотивували та враховували, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, суди обґрунтовано відхилили одні докази та надали мотивовану перевагу іншим доказам, що свідчить про повне встановлення обставин справи, а доводи касаційної скарги в цій частині є непереконливими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Раніше «Судово-юридична газета» писала,  що Верховний Суд визначив, чи зобов’язаний орендар приміщення сплачувати внески на утримання будинку, встановлені ОСББ. 

Також ККС розглянув справу щодо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. 

Окрім того, ми публікували огляд рішень ВС за минулий тиждень. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Атестація прокурорів місцевих прокуратур: враження прокурорів від іспиту
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Наталья Панченко
    Наталья Панченко
    судья Киевского окружного административного суда
  • Ирина Пучкова
    Ирина Пучкова
    судья Киевского районного суда Одессы
  • Ирина Шикеря
    Ирина Шикеря
    судья Первомайского районного суда Николаевской области
загрузка...