Визначення місця проживання дітей разом з батьком: практика Верховного Суду

18:27, 14 ноября 2020
Мати просила повернути їй трьох дітей, яких батько забрав у неї силоміць.
Визначення місця проживання дітей  разом з батьком: практика Верховного Суду

Встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, врахувавши висновок органу опіки та піклування, а також бажання старших дітей проживати з батьком та їх прихильність до батька, суди дійшли висновку про доцільність в інтересах дітей визначити місце проживання дітей, разом з батьком. Відповідне рішення у справі № 241/47/19 (61-5726св20) прийняв Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Обставини справи

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Позов мотивовано тим, що вона з відповідачем перебувала в шлюбі в період з 2006 по 2009 роки та з січня 2014 року по листопад 2018 року. Від шлюбу мають трьох дітей: сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від сина ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_2 відмовився офіційно у 2009 році, про що є рішення Калінінського районного суду м. Донецька. З вересня 2018 року вони стали проживати окремо. 14 грудня 2018 року ОСОБА_2 , скориставшись її відсутністю, силоміць разом зі своїми родичами зайшов до її місця проживання по АДРЕСА_1 , подолавши опір її батьків - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , забрав трьох її малолітніх дітей, незважаючи на те, що діти плакали та благали не чіпати їх та не забирати з дому.

Позивач зазначає, що діти проживали разом із нею та її батьками у трикімнатній квартирі, облаштованій усім необхідним для життя та розвитку дітей, діти відвідували школу, спортивні секції, син ОСОБА_4 відвідував комп`ютерну академію «ШАГ». На даний час ОСОБА_2 переховує дітей, постійно змінюючи місце проживання, до школи не відпускає, діти не виходять на вулицю, а молодшому навіть не зроблені щеплення за віком, тобто відповідач наражає його на небезпеку інфікування дитячими хворобами. Крім того, ОСОБА_2 забороняє дітям спілкуватись з однолітками, повністю ізолювавши їх від зовнішнього світу та спілкування з рідними та близькими людьми. А наймолодший ОСОБА_6 був до цього часу нерозлучний із нею, а тому розлука з матір`ю є великим психологічним стресом для нього. Крім того, зазначала, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, власного житла не має, проживає у двокімнатній квартирі, де мешкає ще троє дорослих людей. Також , не виключає можливості, що ОСОБА_2 може вивезти дітей за межі України.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила відібрати малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повернути їх матері та визначити місце їх проживання разом із нею.

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком, мотивуючи вимоги тим, що з жовтня 2018 року він із ОСОБА_1 проживають окремо один від одного, а з грудня 2018 року діти проживають разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 . До цього часу ОСОБА_1 забороняла йому відвідувати дітей, спілкуватися та проводити час з ними, що позбавляло його можливості виховувати дітей. Між ними не було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дітей.

ОСОБА_2 зазначає, що з часу прийняття рішення про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 постійно виїжджає за межі України, а малолітні діти в цей час лишалися під наглядом її батьків, які досягли 70-річного віку та самі мають потребу у допомозі, а не доглядати за малолітніми дітьми, особливо за наймолодшим, який потребує багато уваги, догляду і має окремий режим, що для їх віку є дуже складним завданням. 14 грудня 2018 року він намагався поспілкуватись з дітьми, але батьки ОСОБА_1 до помешкання його не пустили та відмовили у спілкуванні з дітьми. ОСОБА_1 в цей час була відсутня і знаходилась за межами України, у зв`язку з чим він викликав поліцію та забрав дітей до себе додому.

ОСОБА_2 вважає, що мати не має змоги забезпечити дітей всім необхідним у зв`язку з відсутністю у неї постійного доходу та власного житла. З розмов з дітьми йому стало відомо, що мати дуже часто їх сварить та висловлюється нецензурною лайкою, спілкування постійно відбувається на підвищених тонах, діти постійно чують крики від матері. Діти постійно відчувають психологічний тиск та напругу, внаслідок чого старші діти відчувають психологічний дискомфорт у школі. Зазначає, що він має постійний дохід від зайняття господарською діяльністю, який є постійним та достатнім для утримання трьох малолітніх дітей, та власний будинок, розташований по АДРЕСА_3 , а також має фінансову змогу орендувати житло у м. Маріуполі Донецької області та надати дітям змогу відвідувати школу, розташовану в м. Маріуполі.

Ураховуючи викладене ОСОБА_2 просив визначити місцем проживання трьох його дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 . В іншій частині зустрічного позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши характеристики обох батьків, їх матеріальний стан, а також матеріально-побутові умови проживання, вік дітей, а також відношення старших синів до кожного з батьків, вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з матір`ю ОСОБА_1 , а малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 .

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів та визначення місця проживання дітей, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком, що відповідає найкращому забезпеченню прав та інтересів дитини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Таким чином, судом першої інстанції правильно було заслухано думку дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , висловлену ними під час судового засідання, які пояснили, що бажають проживати саме із батьком, оскільки він більш ретельно приділяє їм увагу, турбується, дбає про них, тоді як з матір`ю постійно виникали конфлікти.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Таким чином, судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, врахувавши висновок органу опіки та піклування, а також бажання старших дітей проживати з батьком та їх прихильність до батька, дійшов правильного висновку про доцільність в інтересах дітей визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю, оскільки він в силу свого малолітнього віку (три роки) потребує тісного контакту з матір`ю, її піклування та турботи, крім того відсутні докази на підтвердження того, що переміщення ОСОБА_6 , за визначеним судом місцем проживання з матір`ю, поставить його під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідно до Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина не може бути розлучена зі своєю матір`ю, крім випадків коли є виняткові обставини є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у праві № 402/428/16-ц, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, є різними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до незгоди заявника з висновком суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про нюанси оформлення дозволу на виїзд дитини за кордон

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій. 

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Налоговый Майдан: почему протестуют ФОПы
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Наталья Клименчук
    Наталья Клименчук
    судья Окружного административного суда Киева
  • Евгений Мартынов
    Евгений Мартынов
    председатель Шевченковского районного суда Киева
загрузка...