Практика ЄСПЛ щодо обов’язку державних органів, ефективно розслідувати можливі расистські мотиви

Відповідно до Європейської конвенції про права людини та інших засадових міжнародних документів з прав людини встановлено обов’язок органів влади Держав-членів Європейського Союзу (далі — ЄС) ефективно розслідувати мотиви упередженості у злочинах, передає офіційний сайт Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро.

Всі Держави-члени є учасницями Європейської конвенції про права людини (далі – ЄКПЛ), і тому вона має для них обов’язкову силу. Відповідно до статті 52(3) Хартії основоположних прав Європейського Союзу, значення та обсяг прав, захищених цією Хартією, таких як стаття 21 щодо права не зазнавати дискримінації, мають тлумачитися у такий же спосіб, як і відповідне право, закріплене у ЄКПЛ. Тому практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є надзвичайно актуальною для Держав-членів також у випадку тлумачення та застосування права ЄС щодо злочинів на ґрунті ненависті.

У травні 2003 року ЄСПЛ розглядав справу про вбивство на ґрунті расизму. Жертвою був Майкл Менсон, чорношкірий чоловік із Гани, якого у 1997 році в Лондоні підпалила банда расистів; згодом він помер у лікарні. Проти співучасників злочину було постановлено обвинувальний вирок, і вони отримали покарання у вигляді позбавлення волі. Однак розслідування, котре було проведено пізніше, виявило, що розгляд цієї справи Міською поліцією Лондона (МПЛ) мав серйозні недоліки, починаючи від неправдивого припущення, що загиблий сам підпалив себе. Лише через два роки працівники поліції погодились із тим, що родичі жертви стверджували від самого початку – що пан Менсон був жорстоко вбитий расистською бандою. ЄСПЛ проаналізував розслідування, проведене поліцією, і встановив, що “мали місце серйозні недоліки у розгляді справи про напад на Майкла Менсона, котрі цілковито суперечили вимогам щодо ефективного розслідування”. Незважаючи на це, оскільки співучасники злочину зрештою були визнані винними та покарані, Суд вирішив, що “правова система держави-відповідача в кінцевому підсумку та в розумні строки переконливо продемонструвала свою спроможність застосовувати кримінальний закон проти тих, хто протиправно позбавив життя іншу особу, незалежно від расового походження жертви”. Тому, в сукупності з іншим мотивуванням, Суд проголосив заяву, подану родичами пана Менсона, неприйнятною.

Проте, і це найбільше стосується предмету даного дослідження, Суд нагадав, що зі статті 2 ЄКПЛ, яка гарантує право на життя, випливає процесуальне зобов’язання державних органів провести ефективне кримінальне розслідування, “спроможне встановити причину (…) та ідентифікувати винних осіб, з метою їх покарання.” Суд додав: “Якщо напад мав під собою расистський мотив, то вкрай важливо, аби розслідування було проведено енергійно та неупереджено, з огляду на потребу неухильно підтримувати в суспільстві осуд проти расизму та зберігати впевненість меншин у здатності влади захистити їх від загрози расистського насильства.”(ЄСПЛ, Menson і Інші проти Сполученого Королівства, № 47916/99, рішення щодо прийнятності, 6 травня 2003, п. 13- 14). Це мотивування підставою для визначення обов’язків державних органів, відповідно до ЄКПЛ, щодо злочинів на ґрунті ненависті: вивести зі статті 14 ЄКПЛ окреме зобов’язання розслідувати та викривати расистські мотиви.

Суд зробив це у 2005 році в рішенні у справі Nachova (ЄСПЛ, Nachova і Інші проти Болгарії, № 43577/98 і 43579/98, рішення від 6 липня 2005). Справа Nachova стосувалась працівника болгарської військової поліції, котрий під час спроби здійснити арешт убив двох болгарських громадян ромського походження. Суд, розглядаючи справу у складі Великої Палати, вирішив, що Болгарія не виконала свої зобов’язання за статтею 2 ЄКПЛ (право на життя), оскільки правова база щодо застосування сили мала засадові недоліки, а військова поліція застосувала вочевидь надмірну силу. Суд також проаналізував, чи мало місце порушення статті 14 ЄКПЛ (заборона дискримінації) в сукупності зі статтею 2, і вирішив, що не можна виключати того, що офіцер військової поліції діяв би так само стосовно неромів, і тому у цьому матеріальному аспекті Суд вирішив, що не було порушення заборони дискримінації. Проте Суд зазначив, що стаття 14 ЄКПЛ передбачає також процесуальне зобов’язання належно розслідувати можливі расистські мотиви. Слідчі органи мали у своєму розпорядженні свідчення сусіда загиблих, який сказав, що одразу ж після того, як пролунали постріли, офіцер поліції вигукнув «трикляті цигани» і навів на нього автомат, і це свідчення мало бути досліджене в контексті численних оприлюднених повідомлень про існування упередженості і ворожості щодо ромів. Незважаючи на це, державні органи не зробили нічого, аби перевірити свідчення сусіда або ж причини, на підставі яких було вирішено за необхідне застосовувати силу такого ступеню. Тому Суд дійшов висновку, що неспроможність розслідувати можливий причинно-наслідковий зв’язок між стверджуваним расистським ставленням та вбивством двох чоловіків становить порушення статті 14 у її процесуальному аспекті, в сукупності зі статтею 2.

Отже, що передбачає обов’язок розкрити расистський мотив?

Відповідно до попереднього аналізу Великої Палати — “зобов’язання держави розслідувати можливий расистський підтекст насильницького діяння полягає у зобов´язанні вжити усіх можливих засобів, і воно не є абсолютним […]. Державні органи мають вжити дій, розумних за даних обставин, аби зібрати і зберегти докази, дослідити усі можливі шляхи встановлення істини і постановити повністю мотивовані, безсторонні та об’єктивні рішення, не оминаючи увагою підозрілі факти, котрі можуть вказувати на насильство, мотивоване расизмом.”

Цей процесуальний обов’язок розслідувати можливий причинно-наслідковий зв’язок між стверджуваними расистськими мотивами та скоєним злочином має бути породжений наявністю фактів чи доказів, що вказують на можливу роль расових упереджень у подіях, як це було у випадку з вигукуванням слів та надмірним застосування сили у справі Nachova. Це також означає, що, в принципі, якщо немає подібних характерних фактів або доказів, котрі можуть вказувати на такий зв’язок, державні органи не зобов’язані, відповідно до статті 14 ЄКПЛ, провадити стосовно цього розслідування. У низці випадків, подібних до справи Nachova, коли йдеться про загибель ромів через жорстоке поводження з боку поліції, ЄСПЛ робив висновок, що мало місце порушення зобов’язання за статтею 2 ЄКПЛ провести ефективне розслідування загибелі жертви, проте не вирішував, що державні органи “мали у своєму розпорядженні інформацію, достатню для того, аби попередити їх про необхідність розслідувати можливий расистський підтекст подій”, і тому не встановлював порушення статті 14 ЄКПЛ. Такий спільний висновок було зроблено у справах Ognyanova і Choban проти Болгарії (2006), Vasil Sashov Petrov проти Болгарії (2010 року) і Mižigárová проти Словаччини (2010 року).

Повага та рівні права усіх громадян є необхідними передумовами існування будь-якого стабільного суспільства. Злочини, спричинені упередженим ставленням до певних особливостей людини, не відповідають цим цінностям. Уряди держав повинні усвідомлювати, що безкарність злочинів на ґрунті ненависті становить серйозну загрозу національній безпеці, оскільки окремі інциденти можуть перерости у громадські заворушення. У найбільш екстремальних випадках вони можуть призвести до розв’язання війни як всередині країни, так і за її межами.

Раніше ЄСПЛ став на захист права українських журналістів на конфіденційність їхніх джерел.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.