ВП ВС висловилася щодо строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/10374/17 підтримала власний правовий висновок  щодо строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, визначивши, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час ухвалення) варто застосовувати разом із нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 Цивільного кодексу України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

Виконавчий напис, вчинений на підставі не посвідченого нотаріально кредитного договору, є таким, що не підлягає виконанню (у правовідносинах із 22 лютого 2017 року).

При скасуванні постанови Кабінету Міністрів України (окремих її положень) рішенням суду, яке набрало законної сили, подальше зупинення виконання такого рішення судом вищої інстанції не впливає на його дію в частині скасування постанови Кабінету Міністрів України (окремих її положень), а зупиняє лише виконання обов’язку відповідача опублікувати резолютивну частину судового рішення Главою 14 «Вчинення виконавчих написів» Закону України «Про нотаріат» визначений порядок вчинення виконавчих написів. Зокрема, норми статті 88 цього Закону (тут і далі – у первинній редакції) встановлюють, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями –  не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 липня 2019 року у справі  № 916/3006/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права, відповідно до якого загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб’єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Здійснюючи тлумачення частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Оскільки після внесення 11 липня 1995 року змін до статті 71 ЦК УРСР, а також після вступу у дію норми статті 257 ЦК України у 2004 році законом був встановлений інший строк (позовної) давності для захисту права за позовами юридичних осіб (строк був змінений з одного на три роки), Велика Палата Верховного Суду, застосувавши частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат», дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису у відносинах між юридичними особами також змінився на три роки.

У Рішенні від 1 липня 2020 року No 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» такими, що відповідають Конституції України. Конституційний Суд України розглянув питання конституційності саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат». При цьому Конституційний Суд України не тлумачив частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статтю 257 ЦК України щодо прирівнювання строку вчинення виконавчого напису нотаріуса та строку позовної давності для звернення до суду, а також зміну такого строку для юридичних осіб з одного до трьох років.

Велика Палата Верховного Суду погоджується, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Проте при визначенні строку, в межах якого вчиняється виконавчий напис, мають застосовуватись також норми частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статті 257 ЦК України, які встановлюють трирічний строк для таких вимог.

Слід зауважити, що Законом України від 14 липня 2020 року № 775-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» законодавець вніс зміни до статті 88 Закону України «Про нотаріат», якими визначив єдиний строк у три роки, в межах якого вчиняється виконавчий напис, незалежно від суб’єктного складу сторін правовідносин, чим усунув колізії у цій нормі.

Це також підтверджує спрямованість волі законодавця (як на час прийняття Закону України «Про нотаріат» у 1993 році, так і на час внесення до нього змін у 2020 році) на встановлення однакових строків для вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду за захистом порушених прав.

Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі – постанова № 662) визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача щодо зупинення ухвалами Вищого адміністративного суду України від 6 березня та 4 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року до закінчення касаційного розгляду (1 листопада 2017 року), оскільки зупинення виконання обов’язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови не впливає на набрання вказаною постановою законної сили та її дію в частині визнання незаконною та нечинною постанови № 662.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що нотаріуси отримують вільний доступ до Єдиного державного демографічного реєстру: прийнято закон.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.