Голова Комісії з відбору судді ЄСПЛ від України М. Буроменський: Ми мали серед сильних обрати найсильніших

08:00, 7 августа 2019
Як проходив відбір судді Європейського суду з прав людини від України: інтерв’ю голови Комісії з відбору Михайла Буроменського.
Голова Комісії з відбору судді ЄСПЛ від України М. Буроменський: Ми мали серед сильних обрати найсильніших

Конкурс з обрання кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини від України завершено. Комісія, призначена Указом Президента Володимира Зеленського, обрала трьох кандидатів — адвоката Олену Бойченко, президента Європейського комітету із запобігання катуванням Миколу Гнатовського та начальника відділу департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павла Пушкара. Тепер вже Парламентська асамблея Ради Європи має обрати з їх числа суддю ЄСПЛ від України.

Втім, після оголошення імен цих трьох переможців навколо конкурсу розгорілася дискусія. Закиди окремих кандидатів до Комісії стосувалися коротких строків підготовки до мовного тесту чи неможливості перенесення дат його проведення, або дати проведення співбесіди, а також прозорості самого відбору Комісією.

Один з кандидатів — єдиний іноземець у конкурсі, доктор права з університету в Ліверпулі Канстантін Дзехцяроу опублікував дуже критичну статтю щодо організації конкурсу.

Голова Комісії для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання судді ЄСПЛ від України Михайло Буроменський в ексклюзивному інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» пояснив, чим керувалася Комісія під час відбору саме цих кандидатів та яку роль грало знання мови.

Бесіду вела Наталя Мамченко

 

Як Ви оцінюєте саму процедуру відбору кандидатів до ЄСПЛ від України та з яких етапів вона складалася?

Я оцінюю процедуру відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини від України як досить прозору і абсолютно зрозумілу для будь-кого, хто мав бажання претендувати бути обраним кандидатом на посаду судді Європейського суду з прав людини. Після Указу Президента України про оголошення добору кандидати мали фактично місяць, щоб подати свої документи до Комісії. Положення про проведення конкурсу, список претендентів, які подали документи для участі, та інші матеріали щодо перебігу конкурсу було розміщено на сайті Президента України.

12 липня Комісія затвердила подальші кроки. Передусім ми затвердили список допущених до участі в конкурсі, а також графік його проведення. Першим етапом було складання тесту зі знання іноземної мови. Відповідно до Указу та вимог Ради Європи кандидат має вільно володіти принаймі однією з офіційних мов і другою на рівні спілкування, але, так чи інакше, в подальшому претендент повинен цю мову покращити. Другим етапом була співбесіда.

Ми визначили, що етап перевірки рівня володіння мовою відбудеться 17–18 липня. Потім до нас звернулися кандидати з проханням подовжити цей строк, ми погодились та визначили додаткові дні 23–24 липня. Тобто Комісія оперативно реагувала на всі звернення до неї як з боку конкурсантів, так і громадськості. Далі, після того як претенденти отримали відповідні результати тестування, ми могли проводити етап співбесіди.

Тут є один дуже важливий момент. Тестування на знання мови не входить до кола повноважень Комісії. Претенденти мали пройти тестування у державному органі, який було визначено відповідно до процедури, це Міністерство закордонних справ України, в якому діє центр, що таким тестуванням займається. Саме МЗС і надало нам такі відомості.

Більше того, характеристика щодо вільного володіння мовою це те питання, на яке має надати відповідь саме цей центр. Наприклад, рівень володіння А1, В1 тощо необхідно було розшифрувати, тому ми попросили зазначити, який з них саме є вільним.

Отже, ми отримали інформацію від МЗС, де щодо певних кандидатів було вказано, що він чи вона не володіє мовою на рівні, достатньому для розуміння чи читання. Були і таки кандидати, у яких обидві мови і англійська, і французька відмічені як «володіє вільно».

Таким чином, ми мали можливість цю інформацію брати до уваги, адже не можна бути суддею Європейського суду з прав людини і не володіти вільно хоча б однією з мов, на яких здійснюється судочинство. Необхідно брати участь у засіданнях, готувати проекти рішень, що, беззаперечно, передбачає професійний рівень знання мови.

Тобто можна сказати, що критерій мови був одним з ключових?

Так, він був одним з ключових. Але були й інші ключові критерії: знання Європейської конвенції, практичний досвід застосування Конвенції. Кандидати претендують на посаду судді ЄСПЛ, і ми також дивилися на їхнє вміння висловлювати свої думки. Тобто це була оцінка зі сторони, як людина себе поводить.

Кожний критерій оцінювався окремо. Потім ми зважували їх у сукупності на предмет загального рівня та здатності особи брати участь у відборі Парламентською асамблеєю Ради Європи.

Яку частку складали саме бали за знання мови? Адже потім, наскільки я розумію, вибудовувався певний рейтинг?

Найбільша частка — це знання Конвенції. Знання мови — це відносно невелика частка, десь до 10%. Втім, якщо людина не володіє на належному рівні жодною з офіційних мов, то ми не могли поставити нічого, крім нуля. Якщо ж кандидат володіє хоча б однією з мов вільно, це означає, що він має за цим критерієм майже найвищу оцінку.

На це треба дивитися як на звичайну вимогу. Ми говоримо про те, що претендент буде суддею ЄСПЛ. Це робота надзвичайно відповідальна, яка передбачає здатність усі нюанси юридичної оцінки пояснювати англійською чи французькою.

Чи був якийсь офіційний документ, що регулював порядок відбору?

Ми ухвалили регламент роботи Комісії, і там розписано, що Комісія робить, як та в якій послідовності. До нас був запит від засобів масової інформації надати текст цього регламенту, і ми ухвалили надати цей текст.

Кандидати розуміли порядок дій Комісії?

Перше рішення, яке ми ухвалили 12 липня, стосувалося допуску до участі у конкурсі. Перелік кандидатів було розміщено на сайті. Там же було оприлюднено і рішення щодо дат проведення тестування.

Пункт четвертий Положення про проведення конкурсу передбачає вимоги до кандидатів та, власне, те, про що ми маємо говорити з кандидатами. Нічого іншого, окрім цього, ми від кандидатів не вимагали.

Всі, хто звертався до нас, отримали відповідь — зокрема, за електронним зверненням надати копію тексту регламенту; зверненням електронною поштою, щоб перенести дату співбесіди з 26 на 25 липня. Є повідомлення, що людина не може приїхати — відповідно, ми цю інформацію зафіксували. На всі звернення ми досить швидко реагували.

Чи дійсно Довідаса Віткаускаса було виведено зі складу Комісії і він не міг брати участь в оцінці кандидатів?

Ні, його не виводили зі складу Комісії. Він був у Комісії в якості спостерігача з дорадчим голосом, і він скористався цим правом повністю. На всіх засіданнях Комісії він був присутній, спостерігав за тим, які рішення Комісія ухвалює, і міг висловлювати з цього приводу власну думку. Тобто весь процес був відкритим для спостерігача. І навіть під час співбесіди він мав можливість у режимі скайпу спостерігати за цим процесом, більш того, задавати питання, бачити, які питання задають члени Комісії. Він мав можливість брати участь у обговоренні результатів співбесід і визначенні переможців. Тобто він повноцінно брав участь у роботі Комісії.

Одним із закидів до Комісії було те, що не пройшли відомі в юридичній спільноті особистості, але у рейтинг потрапила Олена Бойченко, яка не є такою відомою порівняно з іншими кандидатами.

Давайте не будемо забувати ще й про гендерний підхід. Однією з умов є подання списку, в якому обов’язково мають бути представники різної статі. Ми не могли репрезентувати трьох чоловіків чи трьох жінок. Порівнювати в даному випадку цих претендентів було б неправильно. До того ж, ця претендентка наразі не живе в Україні, вона працює в Європейському суді з прав людини. Але зазначу, що, на думку Комісії, пані Бойченко показала дуже гарний результат.

Чому тоді не пройшли Олександра Яновська ли Олена Льошенко? Як відбувалося «плюсування» балів?

Ми дивилися на те, наскільки добре людина знає Конвенцією та володіє практикою її застосування. Люди, які роками працюють в суді, займаються практичним застосуванням Європейської конвенції з прав людини, звісно, дуже гарно в цьому обізнані. Ті, хто не пройшли, але мали досвід практичного застосування, посіли досить високий рівень у рейтингу, оскільки питання, які ми ставили на співбесіді, виявили відповідний рівень знань та розуміння. Однак Комісія дивилася також на те, як людина тримається — чи може вона зразу відповісти, або їй треба підказувати, поки вона не зорієнтується в тому, про що її питають, дивилися на широту і ґрунтовність знань претендентів у сфері прав людини...

Необхідно розуміти, що у даному випадку ми не могли просто «плюсувати» бали за певними критеріями — це все-таки співбесіда з кандидатом на посаду судді. Тут зовсім інший рівень вимог до знань та розуміння предмету. Саме тому члени Комісії мали бути фахівцями високого ґатунку, щоб бесіда відбувалася на рівних.

 

Тобто все ж таки існував певний рейтинг?

Звісно, рішення ми не приймали зненацька. Скажу більше — спочатку ми визначили шість осіб, а потім серед цих шести визначили трьох. Тобто ми поступово звужували коло тих, кого ми вважали достойними.

Всі кандидати були досить сильними. У нас не було завдання відсіяти слабких та взяти трьох кращих. У нас була проблема — з досить великої групи сильних обрати найсильніших. Це було складно.

Чому деякі кандидати не змогли бути присутніми на складанні тестів?

Оскільки ми продовжили строк для тестування, ми попросили, щоб МЗС виділило додаткові дні для проведення тестування. Власне, ці дні вже були напередодні самої співбесіди.

Якщо подивитися на загальний строк, з 12 липня до 23 липня — це 11 днів, протягом яких кандидати могли остаточно вирішити для себе, чи бере він або вона участь у конкурсі. Участь у такому конкурсі — досить відповідальний крок, і людина має з належним рівнем відповідальності ставитися до цього кроку, планувати свої дії з врахуванням саме такого пріоритету. Якщо хтось не зміг пройти тестування з іноземних мов 17–18 липня, була можливість обрати датою тестування 23–24 липня. Тобто в будь-якому разі був вибір та змога скористатись можливістю, яку надала Комісія. Вибір був за кандидатами.

Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров у своїй статті «Питання залишаються» вказує наступне: «Принаймні два поважні кандидати — Олександра Яновська, суддя Верховного Суду, суддя ЄСПЛ ad hoc, та вищезгаданий Канстантін Дзехцяроу не змогли з поважних причин бути присутніми на перевірці. Обом кандидатам було відмовлено в перенесенні дати перевірки або проходження перевірки через скайп». Чи дійсно це так?

Наскільки я пам’ятаю, відповідь була такою, що ми не заперечуємо щодо перенесення дат співбесіди за умови проходження етапів конкурсу. Щодо пані Олександри Яновської, то вона пройшла тестування та 25 липня була на співбесіді.

Щодо Канстантіна Дзехцяроу, йому треба було пройти мовне тестування. Він був у списку для співбесіди на 26 липня і не з'явився. Нагадаю, що тестування здійснювала не Комісія, а МЗС. Там є свої правила. Ці правила не передбачають тестування по скайпу. Я не знаю, чи існує десь система тестування по скайпу, тому це питання до органу, який здійснює тестування.

Втім, можна було пройти це тестування не 17 чи18 липня, а 23 чи 24 липня, а далі взяти участь у співбесіді 25 або 26 липня. Для цього необхідно було просто приїхати в Україну.

Всі претенденти мали можливість протягом місяця подати документи. А далі ці претенденти мали б будувати свої плани з урахуванням того, що вони подалися на конкурс.

Звісно, це питання пріоритетів. Їм фактично надали два тижні, щоб визначитися з пріоритетами. Якщо вони вважали, що вони мають високі шанси, то це мало вплинути на те, як планувати свою діяльність. Мені важко надавати оцінку планам інших людей.

 

Чи могли кандидати ознайомитися з результатами мовного тесту?

Кандидатам ніхто не забороняв звернутися з відповідним запитом до того центру МЗС, де вони проходили тестування. Дехто скористався такою можливістю. Окрім того, очевидно, що кандидати усвідомлювали свій рівень володіння мовою перед тим, як приходити на співбесіду.

Ми нікого не відсторонювали від співбесіди на підставі цього мовного критерію. Втім, якщо людину оберуть суддею, вона, умовно кажучи, з наступного дня почне працювати. Коли тоді вона почне вчити іноземну мову, якої вона не знає, та чи доречно це робити? Тому моя позиція полягає у тому, що людина, яка не знає досконало, тобто вільно, хоча б одну з офіційних мов Ради Європи, не може бути суддею ЄСПЛ.

Чи зверталися вже кандидати до Комісії з тим, щоб їм надали рішення з мотивацією підстав відмови, або ж чи оскаржують вони вже рішення Комісії?

Мені такі звернення невідомі.

Чи були рішення одностайними? Кандидати кажуть про те, що вже 26 липня був результат, чому так швидко?

У нас, звісно, була дискусія. Це не було просте рішення, ми його тривалий час обговорювали. Обговорення були досить професійними та тривали декілька годин після завершеня співбесід. Звісно, це не була звичайна розмова про те, сподобався кандидат чи ні. Це була дискусія навколо того, чи зміг кандидат повно відповісти на певні питання Комісії та чи відповідає він або вона тим критеріям, про які ми вже тут говорили. Нам вистачило того часу, який ми витратили на обговорення результатів. Чому ми повинні були обговорювати наше рішення кілька днів?

Якими якостями має бути наділений суддя від України в сьогоднішніх умовах?

Є декілька вимог до судді ЄСПЛ. По-перше, високий рівень знання Конвенції та практики ЄСПЛ. Практика досить багатогранна. Вона постійно змінюється. Розуміння, чому Суд приймав те чи інше рішення, насправді є дуже важливим, і для цього треба глибоко знати Конвенцію.

Друге — це, беззаперечно, розуміння того, яким чином практика Суду може вплинути на українське законодавство та практику його застосування. Ми бачимо, що судді ЄСПЛ досить часто бувають в Україні, зустрічаються з нашими суддями, і в цьому аспекті формування світогляду та праворозуміння національного суду під впливом конвенційного права є дуже важливим.

Окрім того, суддя повинен мати розвинуті навички комунікації. Суддя ЄСПЛ постійно взаємодіє з юристами Суду, які працюють зі справами по Україні. Хоча є Секретаріат, якому ці юристи підпорядковуються, тим не менше, вони працюють із суддею. Тому організувати їх роботу, побудувати систему відносин з ними також важливо.

Суддя ЄСПЛ працює в колективі з іншими суддями. Особливо це відчутно, коли відбувається засідання секції, і йому треба обґрунтувати свою позицію. Таке обґрунтування має бути змістовним, ємним та зрозумілим. У зв’язку з цим я наполягав на тому, що знання мови має величезне значення, адже якщо суддя від України не зможе чітко висловити свою позицію на засіданні секції, яка ухвалює судове рішення, це ускладнить його прийняття. Це також стосується участі в тих нарадах, де обговорюються питання єдності судової практики ЄСПЛ.

Не менш важливо, наскільки суддя готовий відстоювати свою позицію, а якщо позиція неправильна, то визнавати це. Тут також відіграють роль певні людські якості: треба розуміти, коли твої аргументи більше не працюють або ти помиляєшся.

Але є ще одна дуже важлива річ для судді.

Суддя Європейського суду може мати певні амбіції або не мати їх. З моєї точки зору, професійні амбіції для судді ЄСПЛ — надзвичайно важлива якість. Суддя може, наприклад, очолити палату, може стати заступником Голови суду чи його Головою. І це означає, що кандидат від України повинен мати стратегічне мислення. Він повинен усвідомлювати, як може розвиватися на майбутнє практика ЄСПЛ; які можуть бути шляхи, щоб впливати на формування цієї практики, впливати на політику Суду. Адже ЄСПЛ — це досить впливовий орган в складі Ради Європи.

В зв’язку з цим, коли претенденти під час співбесіди починали говорити в цій площині, то було зрозуміло, що ці люди дозріли, що вони не просто готові застосовувати Конвенцію, а розуміють, як вона буде працювати на майбутнє. Хотілося би, щоб і в майбутньому всі наступні кандидати до ЄСПЛ теж мали такі якості.

 

Очевидно, вплив позиції українського судді на практику ЄСПЛ також є важливим з огляду на системні проблеми, з якими звертаються заявники? Окрім того, восени Україна має звітувати про виконання пілотного рішення у справі «Бурмич проти України»…

Першим з пілотних рішень Суду було рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Якраз тоді я був суддею ad hoc від України.

Одне з питань Комісії стосувалося бачення кандидата, як слід діяти, щоб виконати рішення у справі «Бурмич проти України», в якому також було констатовану системну проблему невиконання судових рішень. Тобто які мають бути заходи з боку України та якою повинна бути політика ЄСПЛ з цього приводу. За допомогою такого питання ми з’ясовували розуміння претендентами цього рішення ЄСПЛ, яке є надзвичайно важливим і одночасно болючим для виконання.

Очевидно, в Україні врешті має бути розроблена державна стратегія, пов’язана з виконанням судових рішень і, зокрема, з виконанням цих двох рішень ЄСПЛ. Тут мова йде вже про історію, яка тягнеться десятиліття. Принаймі про невиконання судових рішень предметно говорять з того часу, як Україна є учасником Конвенції. Справа «Юрій Миколайович Іванов проти України» була першим гучним сигналом нашій державі, що проблема вийшла з-під контролю. А рішенням у справі «Бурмич проти України» Суд вкотре це підтвердив. 

Якщо дуже коротко. По-перше, виконання цих двох рішень Європейського суду з прав людини потребуватиме від України величезних фінансових ресурсів. Але влада сама роками створювала цю проблему, і тепер без багаторічної державної стратегії з цим не впоратися. По-друге, ці два рішення вкотре звертають увагу Верховної Ради України: припиніть ухвалювати популістські закони, які вимагають витрат, які держава не може покрити. І, по-третє, вимога до ДВС — виконуйте судові рішення, врешті-решт.

Чи зможемо ми пояснити Раді Європи причини, чому ми не виконуємо ці пілотні рішення? Думаю, що якщо ми зможемо довести і продемонструвати, що ми почали реалізовувати певний план дій, на першому етапі цього було б достатньо. Але цей план має бути затверджено на державному рівні, і він має бути одночасно дієвим і реалістичнім, щоб до нього була довіра.

З огляду на ще одну задачу судді ЄСПЛ від України формування світогляду національних судів, чи є наразі у нас проблема із застосуванням практики ЄСПЛ там, де це не є доречним чи виправданим?

Як це не дивно, але це дійсно проблема. Тут все не так просто, тому що, по-перше, дивним чином в систему оцінки судді потрапив пункт про застосування практики ЄСПЛ. Відкриваєте сайт певного районного суду — і там читаєте, що суд звітує, у тому числі, про те, скільки разів судді посилалися на рішення ЄСПЛ… Враховуючи кількість районів в Україні, ми отримуємо якусь фантастичну кількість рішень судів з посиланнями на практику Європейського суду з прав людини.

Сумно, що замість сприяння підвищенню якості судових рішень це перетворилося на певну формальність, ритуал, коли просто звертаються до текстів рішень ЄСПЛ, «тому що всі звертаються».

По-друге, інколи звертаються до рішень, яких немає в природі, або замість звернення на практику ЄСПЛ вказують практику Європейського суду справедливості (суду ЄС). Звертаються до підручників, видаючи тексти у підручниках за тексти рішень ЄСПЛ, або ж до якихось цитат, не читаючи самого рішення ЄСПЛ.

Я пам’ятаю, бо був до цього причетний, як наприкінці 90-х років — на початку 2000-х важко було запустити процес звернення українських судів до практики ЄСПЛ. Тоді це вдалося і мало позитивний результат, але тепер це перетворилося на абсурд — десятки тисяч посилань, які дуже часто не мають жодного значення для здійснення правосуддя. Хоча дійсно є непоодинокі випадки, коли суди застосовують Конвенцію дуже влучно. Я всіляко підтримую звернення українських судів до Європейської конвенції про права людини і до практики Європейського суду з прав людини, але у чітко визначених випадках.

Я вважаю, що майбутній суддя від України має пояснювати, що суди звертаються до Конвенції та практики, коли це конче потрібно, коли немає відповідного регулювання в національному праві, або в законодавстві є неприпустима колізія чи прогалина, або практика ЄСПЛ пішла настільки вперед, що українське законодавство не встигає за нею. І тоді національні суди на основі практики Європейського суду з прав людини, так би мовити, «підтягують» національну правозастосовчу практику.

Що буде далі зі списком переможців?

Кандидати, яких Комісія визначила переможцями, не просто сильні, а надзвичайно сильні. Тому мені дуже важко оцінювати, які будуть підстави у Ради Європи відхилити цей список (у статті Євгена Захарова йдеться про «великий ризик, що Комітет ПАРЄ з вибору суддів до ЄСПЛ може відхилили список з-за невиконання вимог Ради Європи до проведення конкурсу». Прим. ред.). З моєї точки зору, якість кандидатів є такою, що важко поставити під сумнів роботу Комісії.

Далі список кандидатів через МЗС дипломатичними каналами буде спрямований до Ради Європи. З вересня вже може початися розгляд списку. Спочатку члени підкомітету ПАРЄ з відбору суддів будуть зустрічатися з переможцями. Це буде відбуватися в рамках роботи допоміжних органів ПАРЄ, де будуть проводити співбесіду з ними, з’ясовувати їхні здібності. Після цього питання буде винесено на ПАРЄ, яка і буде голосувати. Кандидат, який отримає більшість голосів, стане суддею.

 

ДОВІДКА

Буроменський Михайло Всеволодович

У 2015–2017 рр. — професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Був суддею ad hoc Європейського суду з прав людини в 2009–2010 роках. З 2006 р. — член, а з 2016 р. — Голова постійної делегації України для участі в роботі GRECO (Група держав Ради Європи проти корупції). З 2017 р. — аудитор НАБУ.

Вчений ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1998 р., вчене звання професора присвоєно в 2001 р. Обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України у 2002 р.

Був членом Конституційної Асамблеї (2012) та Конституційної комісії (2015). Неодноразово залучався як експерт провідними міжнародними міжурядовими організаціями: Радою Європи, Європейським Союзом, Управлінням Верховного Комісара ООН з прав людини, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, Світовим Банком тощо. Як правовий експерт ООН брав участь у діяльності Місії ООН в Грузії (Абхазії). Був членом Спеціальної ad hoc групи з питань навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства на переговорах України та Російської Федерації (2007).

Брав участь у підготовці низки проектів законів України, серед яких: «Концепція державної політики захисту прав людини», «Про біженців», «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та ін.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Конкурс до місцевих судів: як Рада суддів та ВККС спробували домовитись
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Владимир Байталюк
    Владимир Байталюк
    судья Хозяйственного суда Черновицкой области
  • Марина Бояринцева
    Марина Бояринцева
    судья Окружного административного суда Киева
  • Андрей Леванчук
    Андрей Леванчук
    судья Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел
  • Павел Лысенко
    Павел Лысенко
    судья Апелляционного суда Николаевской области
  • Артем Сытник
    Артем Сытник
    директор Национального антикоррупционного бюро Украины