Чи була судова реформа в Україні успішною до припинення фінансування USAID

Інна Отрош,

кандидат юридичних наук, викривач професійних активістів

Досить дивними виглядають заяви представників державної влади щодо неможливості досягнення успішних результатів судової реформи за відсутності фінансування іноземними партнерами, в першу чергу USAID.

Чи живуть ці люди в реальності та чи дозволяє їх критичне мислення вибудувати систему причинно-наслідкових зв’язків між перманентною реформою судової системи та її наслідками?

Якщо запитати будь-якого суддю (крім родичів членів ВККС та ВРП, які нещодавно стали суддями, та тих, які отримують бенефіт від дружби з активістами) або адвоката/прокурора, чи вважають вони судову реформу ефективною, - то відповідь буде однозначна - «ні»!

Справедливості заради, можна знайти деякі позитивні здобутки такої реформи – антикорупційне законодавство та запровадження електронного суду. І, мабуть, це все.

А які ж інші наслідки безкінечної судової реформи?

Перерахуємо (перелік невичерпний):

1. остаточне знищення авторитету судової влади, і, в першу чергу, завдяки цілеспрямованої політики органів державної влади – починаючи з публічної критики високопосадовцями роботи певного суду чи судді, закінчуючи ігноруванням виконання рішення суду та просто ліквідацією суду, який заважає або не подобається (наприклад, ліквідація Верховного Суду України та ОАСК);
2. величезна кількість вакансій у судах (як на посаду суддів, так і працівників апарату) і, як наслідок, величезне навантаження на суддю та відсутність розумних строків розгляду справ (а чи не є метою реформи – гарантування конвенційного права громадян на справедливий суд і, перш за все, розумні строки розгляду справи?);
3. непідписання Президентом України указів щодо призначення суддів у визначений законом місячний строк (хтось чекав 3 роки, а хтось перебуває вже 6 років у стані очікування);
4. публічний дискримінаційний підхід посадових осіб Офісу Президента України (та відповідно самого гаранта) щодо підписання указів про призначення суддів в залежності від складу ВККС та ВРП, які проводили оцінювання та вносили подання (так звані «кошики І. Мудрої»);
5. перманентні незаконні обмеження розміру суддівської винагороди та ігнорування при цьому рішень Конституційного Суду України (спочатку «ковідні», потім – встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, відмінного від такого для всіх інших громадян); загальне невиконання рішень судів про стягнення такої недоплаченої суддівської винагороди та одночасне швидке виконання таких рішень щодо суддів Вищого антикорупційного суду, що нівелює єдиний статус суддів в Україні;
6. неналежне фінансування роботи апарати суду та матеріально-технічного забезпечення роботи суду у цілому;
7. проведення безкінечного оцінювання суддів вже понад 9 років: при цьому, законодавець постійно вносить зміни до процедури оцінювання, що призводить до дискримінаційного підходу в оцінюванні суддів (це те оцінювання, яке, на думку європейських інституцій, має бути одноразове, швидке та за чітко визначеною процедурою);
8. надмірно тривале проведення ВККС конкурсів на зайняття посади судді, зокрема, у зв’язку з невмінням налагодити сталу роботу комісії та «заграванням» з членами ГРД, яким надають нерозумні строки для надання висновків або право надавати по 2-3 нових висновки, що взагалі непередбачено законом (і які то виходять з процедури оцінюванням, то погрожують виходом, як діти, яким не подобаються правила гри);
9. введення до законодавства у сфері оцінювання суддів значної кількості оціночних понять (наприклад, «доброчесність»), що має наслідком численні маніпулювання членами ВККС та ВРП в силу низького рівня правової культури, а, іноді, і свідомого прагнення до контрпродуктивної діяльності та бажання «покарати» певних суддів, або, навпаки, «врятувати»;
10. створення корупційних ризиків (конфліктів інтересів) для членів ВККС та ВРП, які за законом мають право брати участь у конкурсних процедурах, які вони самі і проводять (всім відомо, зокрема, і про членів сімей/близьких осіб членів ВККС та ВРП, які успішно проходять конкурси на посади судді, при цьому визнаються доброчесними за тими показниками, за якими інші кандидати вважаються недоброчесними);
11. надмірний судовий активізм деяких суддів (особливо ВС), які замість того, щоб працювати безкінечно знаходяться у відрядженнях закордоном, та які після встановлення ЄСПЛ порушення Конвенції, продовжують хизуватися своїм активізмом (який фактично мав форму встановлення судом нової норми права замість законодавця), - тобто зниження традиційного етичного стандарту поведінки судді;
12. незаконне отримання та обробка персональних даних суддів (та усіх їх родичів до 5-го коліна), які взагалі не стосуються процедури оцінювання (наприклад, виїзди суддів закордон чи доходи за період до зайняття посади судді), та незаконна передача такої інформації членам ГРД тощо.

Окремо, слід підкреслити кількість вакантних місць на посаду судді з урахуванням визначеної кількості посад. Так відповідно до інформації, розміщеної на сайті ВККС (за посиланням https://vkksu.gov.ua/oblik) станом на 03.02.2025:

• апеляційні суди (кількість посад – 1357; вакантних посад - 754);
• місцеві суди (кількість посад – 4936; з них вакантних – 1209);
• вищі спеціалізовані суди ( кількість посад – 93; з них вакантних – 55);
• Верховний Суд (кількість посад -196; з них вакантних – 43).

Особливо кричущий стан в апеляційних судах: фактично не вистачає половини від передбаченої кількості суддів!

Крім надмірного навантаження на працюючих суддів, основним наслідком такого стану речей є фактично недоступність правосуддя для звичайних громадян, які змушені роками чекати на рішення суду, зокрема у пенсійних справах, податкових, сімейних.

Так для кого усі ці реформи, якщо споживачі судових послуг не можуть отримати судове рішення не те, що у розумні строки, а роками?

Скільки років буде чекати на судове рішення громадянин після ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва?

Багатьох суддів бентежить ситуація, яка склалась у зв’язку з процедурою переведення. За час судової реформи, починаючи з  2014 року, не дивлячись на постійні обіцянки,  не було проведено жодного конкурсу для переведення працюючих суддів до судів того ж рівня та спеціалізації. При цьому, після початку повномасштабного вторгнення «поважним» суддям вдалось фактично перевестись шляхом безстрокових відряджень, тоді як анонсовані зараз ВККС процедури передбачають неадекватну ситуацію, коли судді, які пропрацювали десятки років, мають йти на такий конкурс та конкурувати зі своїми ж помічниками.

Сторонній спостерігач, проаналізувавши умови роботи судді після «успішної» судової реформи, міг би виснувати, що суддів, які продовжують працювати в таких умовах можна віднести до однієї з трьох категорій (або їх гібридів): 1) героїчна особа, яка поклала своє фізичне та психічне здоров’я на вівтар служіння народу (такий собі ідейний пасіонарій з «радянською закалкою»); 2) середнього рівня мислення та розуму людина, яка усвідомлює, що ніхто не заплатить їй більше, ніж розмір суддівської винагороди, адже вона вже нічого іншого не вміє робити (тобто особа, яка не бажає виходити із зони умовного комфорту); 3) особа, яка примиряється з усіма складнощами роботи у системі, оскільки має на меті виключно отримання корупційних заробітків.

І виникає питання: чи таких суддів хотіли отримати великі реформатори?

А хто ж всі ті великі реформатори?

Окремої уваги заслуговує активна участь іноземців у відборі членів ВККС, ВРП, суддів Конституційного Суду, ВАКСу.

Згадується, як представники суддівської спільноти на рівні певних асоціацій суддівського самоврядування писали листи до високопосадовців із закликом щодо недопуску іноземців до участі у формуванні суддівського корпусу та органів у системі правосуддя. І що було потім? А потім більшість цих сміливців змінили свою точку зору, так як члени ВККС почали їх питати на оцінюванні – а ви що проти реформи?

Прекрасну статтю («Моральне божевілля» трибуналу Святої інквізиції») щодо діяльності Дорадчої групи експертів нещодавно опублікував учасник конкурсу на зайняття посади судді Конституційного Суду - Олександр Копиленко (доктор юридичних наук, професор).

В принципі, усі викладені паном О. Копиленком обставини щодо роботи іноземного елементу у Дорадчій групі експертів стосуються усіх таких процедур добору за участі так званих «іноземних експертів».

У розсудливого спостерігача-патріота України взагалі виникне питання: чи не втрачає держава  внутрішній суверенітет, коли дозволяє іноземним громадянам формувати органи державної влади України, тим паче, судові? Кому будуть реальні підзвітні та підконтрольні органи системи правосуддя України, коли їх відбір здійснюють іноземці, які, до того ж, мають право вирішального голосу?

Чи немає тут загрози національній безпеці та економічному добробуту України (особливо коли це відбувається під час воєнного стану)?

Не можна залишити поза увагою і поважних членів Громадської ради доброчесності, яка є активним учасником процедури загального оцінювання суддів (на відповідність займаній посаді) та конкурсних процедур оцінювання. Особи із сумнівною репутацією, які відбираються з громадських організацій, що фінансуються іноземними урядами та іноземними приватними фондами, отримали реальну влади у формуванні суддівського корпусу. Так негативні висновки ГРД не просто повинні оцінюватись членами ВККС (як наприклад будь-яка інформація від громадськості), а їх наявність змінює процедуру оцінювання, значно ускладнюючи його проведення (вимагає замість колегіального - проведення пленарного засідання).

Впевнена, що ні для кого не секрет, що термін «громадський активіст» вже давно втратив своє первинне значення, а саме, що такою особою є той, хто працює заради суспільного блага на безоплатній основі у вільний від основної роботи час. Із дослідження статусу більшості з таких псевдоактивістів вбачається, що ці особи, в основному, зареєстровані як ФОПи, які отримують благодійну допомогу (від тих же іноземних донорів), та дуже швидко та впевнено збагачуються, придбаваючи зокрема коштовні об’єкти нерухомості.

Одні - збагачуються на відпрацюванні грантових коштів шляхом написання десятків-сотень дисциплінарних скарг на суддів (не маючи жодного відношення до конкретних справ, які розглядались такими суддями), потім легалізують такі кошти, наприклад, шляхом отримання спадщини у вигляді мільйонних статків від дідуся (у якого виявляється 20 депозитних рахунків); інші - збагачуються за рахунок грантових коштів шляхом капіталізації свого впливу в «експертному» середовищі (наприклад, шляхом отримання «винагороди» за публікацію або замовчування певної інформації щодо тих чи інших осіб).

Також варто згадати нещодавні заклики доброчесних членів ГРД, Фундації DEJURE, ЦПК щодо ігнорування рішення ВП ВС (від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20; справа судді В. Усатого) і здійснення прямого тиску на членів ВККС, ВРП та навіть сам Верховний Суд (суддів якого активісти закликали оцінити заново, так як їм не сподобалось рішення ВП ВС).

Більш детально ситуація проаналізована у публікації.

Аналіз численних публікацій вказаних організацій (ГРД, Фундації DEJURE, ЦПК) та їх активних діячів дає підстави для висновку щодо здійснення ними активного маніпулювання суспільною думкою. Підстава таких маніпулювань знаходиться у площині «грошей не дадуть, якщо не буде бурхливої діяльності».

З точки зору стороннього спостерігача, таким активістам вигідно весь час кричати про «зраду» та наполягати на все нових і нових реформах тих чи інших органів -ВККС, ВРП, судів, на проведенні нових процедур оцінювання та ускладнення останніх.

Адже за відсутності «зради» та чергової реформи/оцінювання іноземні донори перестануть давати гроші.

Замкнене коло: вигадати проблему - отримати гроші для її вирішення – вирішення видається безрезультатним – паралельне вигадування нової проблеми – отримання грошей – імітація бурхливої діяльності (форуми, конференції, круглі столи, публікації і т д) – створення образу «експерта» - капіталізація впливу (особисте збагачення).

Ми можемо уявити очі громадянина ЄС (не говорячи про суддів ЄС), який дивиться засідання ВККС щодо оцінювання українського судді, і який подив в них виникає: починаючи з надмірної публічності та транслювання всіх процедур на каналі youtube, закінчуючи рівнем приниження суддів (рівнем питань та рівнем осіб, які такі питання ставлять). Наприклад, коли членкиня ГРД - симпатична дівчина з червоною помадою на вустах, двадцяти з гаком років, задає питання судді з 20-30-ти річним стажем роботи щодо джерел доходів у покійного чоловіка двоюрідної сестри судді. При цьому ВККС очолює Р. Ігнатов, щодо якого Службою зовнішньої розвідки надана інформація щодо наявності громадянства РФ (і який одночасно голосує за визнання недоброчесним іншого судді за здійснення поїздок до АРК чи РФ у сімейних справах). А доброчесний член ВККС С. Чумак придбає квартиру вартістю, яка мінімум в 5 разів менша за ринкову, та при цьому голосує за невідповідність судді займаній посаді, так як останній придбав квартиру за вартістю, яка у 1,5 рази меншу, за ринкову. А інший член ВККС В. Луганський отримує доплати до суддівської винагороди за науковий ступінь, при цьому не маючи диплому про науковий ступінь встановленого зразка, що, однак, не заважає йому голосувати за невідповідність посаді суддів у зв’язку з академічною недоброчесністю. А завдяки члену ВККС (пану О. Омеляну) багато хто дізнався, що таке мобінг!

Варто також згадати про доброчесних членів ВРП, які вдаються у своїх публікаціях до таких термінів як «денацифікований суддя» (О. Кваша та Р. Маселко), або звільняють суддю з посади за наслідком незаконного оцінювання судді пленарним складом ВККС усупереч правовому висновку ВП ВС, посилаючись на те, що «ВП ВС не мотивувала» (!) своє рішення. Ці ж самі доброчесні члени ВРП приймають рішення про затвердження Єдиних показників доброчесності, встановлюючи для себе (у пункті 10 розділу ІІ Єдиних показників) непередбачену законом презумпцію доброчесності довічно для всіх конкурсних процедур у майбутньому (а члени ВРП, які наразі приймають участь у конкурсі на посаду судді апеляційного суду, – відповідно отримують непередбачену законом перевагу шляхом використання своїх службових повноважень). Чи такі діяння не містять ознаки корупції?

Ці безкінечні історії про успіхи роботи відреформованої ВККС та ВРП (які, у свою чергу, реформують суддівський корпус) можна розповідати на сторінках багатотомної антології української судової реформи.

Це безумовний успіх судової реформи!

P.S. У зв’язку з викладеними результатами «успішної» судової реформи, хочеться подякувати Президенту США - пану Трампу та його новій адміністрації за припинення фінансування USAID судової реформи в Україні. У зв’язку з цим з’являється хоч якась надія на припинення перманентних реформ особами з пониженою соціальною відповідальністю та створення умов для сталої роботи судів та суддів.

P.P.S. До адміністрації пана Трампа та інших уповноважених органів, які займаються питаннями діяльності USAID, вже надійшла інформація щодо діяльності численних українських громадських організацій у сфері судової реформи, які фінансувались USAID, в тому числі, щодо розтрати коштів американських платників податків на вигадані проблеми та особисте збагачення професійних активістів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.