Міський голова незаконно звільнив працівника — може компенсувати виплати з власної кишені: позиція КЦС ВС
Спір про стягнення з міського голови майнової шкоди, завданої виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок протиправного звільнення працівника (незаконність якого вже встановлена судовим рішенням в адміністративній справі), у порядку регресу є приватноправовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Обставини справи №334/8491/24
Прокурор в інтересах міської військової адміністрації та міської ради звернувся з позовом до міського голови про стягнення шкоди в порядку регресу. Позов мотивовано тим, що через незаконне розпорядження про звільнення працівниці з бюджету було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і закрив провадження у справі, вважаючи, що спір публічно-правовий і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 і № 29465/04).
У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку про те, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.
КЦС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи, а не лише із суб’єктного складу учасників справи.
Право позивача (яким є міська військова адміністрація та міська рада) на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади, закріплено в статтях 134 та 237 КЗпП України, на які, серед іншого, посилався прокурор у позовній заяві.
Відповідно до цих норм службові особи, винні в незаконному звільненні працівника, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
КЦС ВС роз’яснив, що, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов’язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
КЦС ВС наголосив, що в цій справі не підлягає вирішенню питання правомірності звільнення працівника, оскільки незаконність розпорядження міського голови вже встановлена в адміністративній справі. Предметом спору є виключно відшкодування шкоди в порядку регресу.
Посилаючись на наведене, КЦС ВС виснував, що з огляду на предмет спору, характер правовідносин та спосіб захисту спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
