Вітчизняна медицина: за безкоштовне варто поборотися

14:00, 7 вересня 2017
Законодавство України містить широкий перелік прав людини в сфері охорони здоров'я, але при їх реалізації нерідко виникають проблеми.
Вітчизняна медицина: за безкоштовне варто поборотися
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

У всьому світі «серцевину» правового регулювання охорони здоров'я та медичної діяльності становлять взаємини між лікарем і пацієнтом. В Україні права і обов'язки цих суб'єктів закріплені в Конституції України, Цивільному кодексі, Законі «Основи законодавства України про охорону здоров'я», міжнародних договорах, до яких приєдналася наша держава, і в інших правових актах. Однак декларативність деяких правових норм, нечітке визначення ключових юридичних понять, а також відсутність єдиної судової практики істотно ускладнюють правовий захист як пацієнтів, так і лікарів, так само як і медичних установ.

Про юридичні реалії вітчизняної медицини напередодні реформи і про тренди зарубіжної правової думки «Судово-юридичній газеті» розповіла директор Навчально-наукового центру медичного права, доцент кафедри адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, адвокат Радмила Гревцова.

Життя в усій його юридичній красі

Перше і головне, що хвилює кожну людину, — це захист її права на життя. Однак у юристів відразу ж виникає питання: а з якого моменту вважати початок і як визначається момент закінчення людського життя? Відповідь, що лежить на поверхні — все визначається записами в актах реєстрації цивільного стану — не вірна.

Практика Європейського суду з прав людини каже нам наступне. Так, у справі «Во проти Франції» в 2004 році було відзначено, що точку відліку права на життя кожна держава встановлює самостійно. У багатьох країнах юридично визначено, що початком життя є момент зачаття.

В Україні вирішили керуватися критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Згідно з ними, що знайшло відображення в ст. 6 Закону України про охорону дитинства, право на життя нової людини виникає з моменту відділення її від організму матері і визнання живонародженою і життєздатною.

Говорячи про право на життя, варто відзначити, що в різних країнах по-різному підходять до з'ясування прав на репродуктивне відтворення. Тут проблеми виникають при визначенні правовідносин між батьками і дітьми, якщо хтось із батьків є громадянином країни, де заборонені деякі репродуктивні технології. Наприклад, в Німеччині, Франції та Італії заборонене сурогатне материнство.

Також неоднозначно вирішуються і багато питань, пов'язаних з вмиранням і смертю.

У багатьох країнах світу дотримуються точки зору, що смерть повинна наступати природним шляхом, людина не повинна втручатися в цей процес. В Україні, наприклад, законодавчо заборонено задовольняти прохання фізичних осіб про дострокове припинення їх життя. Однак поняття евтаназії — умисного прискорення смерті у невиліковно хворих людей з метою припинення їх страждань — має в світі чимало прихильників.

Втім цікавими в цьому плані є рішення ЄСПЛ, прийняті протягом останніх кількох років, які звертають увагу на те, що сучасні досягнення паліативної медицини роблять евтаназію вже непотрібною.

Скільки прав у пацієнта в Україні

Якщо взяти каталог прав пацієнта в Україні, то він містить практично всі права, визнані законодавством зарубіжних країн і міжнародними документами.

Наприклад, право на доступ до медичної допомоги, яке передбачає вільний вибір громадянином установи охорони здоров'я, лікаря і методів лікарського втручання, закріплено положеннями Цивільного кодексу України та Основ законодавства України про охорону здоров'я.

Зокрема, в ст. 38 Основ йдеться, що пацієнт має право, коли це виправдано його фізичним станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров'я, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

На сторожі права пацієнта стоїть і положення ст. 139 Кримінального кодексу України, яке передбачає відповідальність медпрацівників за ненадання медичної допомоги.

Не менш важливе право пацієнта — це право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, медичного втручання, про умови надання медичних послуг. Про це йдеться в ст. 285 Цивільного кодексу і положеннях інших законодавчих актів. Варто зазначити, що причини більшості конфліктних ситуацій, що виникають між лікарем і пацієнтом, знаходяться саме в інформаційній площині.

У той же час в зарубіжних країнах все більшої популярності набуває право на відмову від отримання певної медичної інформації (наприклад, генетичної інформації). В Україні ситуація протилежна: близько 40% пацієнтів вважають, що вони не отримують від лікарів ту інформацію, яку зобов'язані знати згідно з вітчизняним законодавством. Існує навіть така категорія судових справ, як справи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не пов'язаної з нанесенням шкоди здоров'ю (наприклад, про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням такого особистого немайнового права, як право пацієнта на медичну інформацію).

Призводить до судових розглядів часто помилкове ототожнення медпрацівниками медичної інформації як лікарської таємниці. У судовій практиці були такі випадки, коли пацієнтам неправомірно відмовляли в праві на ознайомлення зі своєю медичною документацією, помилково приймаючи її за лікарську таємницю.

Разом з тим відомі й інші випадки. Наприклад, головний лікар без згоди пацієнта надав інформацію про його лікування іншому лікарю, який не брав участі в наданні медичної допомоги хворому. Суд визнав такі дії протиправним розголошенням конфіденційної інформації.

Дуже показово для нашої країни, що останнім часом все більше кримінальних проваджень пов'язані не стільки з лікувальним процесом, скільки з організацією медичного обслуговування, і в першу чергу з порушенням права на безкоштовну медичну допомогу.

Реальність права на безкоштовну медицину

Пройшов перше читання проект Закону України №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», однак остаточна архітектура майбутньої реформи сфери охорони здоров'я до сих пір не ясна.

Що ми знаємо напевно, це те, що через недофінансування право громадянина на безкоштовну медицину, закріплене в ст.49 Конституції України, практично не дотримується. Пацієнтам часто доводиться доплачувати за медичну допомогу і лікарські засоби з власної кишені, причому робиться це не цілком легально. Не дивно, що в реформаторському середовищі з'явилися пропозиції про введення соплатежів при гарантованому безкоштовному наданні первинної, екстреної та паліативної допомоги.

Разом з тим ще в 2002 році Конституційний суд України оприлюднив свої висновки щодо тлумачення статті 49 (Рішення №10-рп/2002 від 29.05.2002). Зокрема, підтверджено, що громадяни України мають право на отримання безкоштовної медичної допомоги в повному обсязі. А додаткова плата може стягуватися тільки за медпослуги другорядного значення.

Крім того, стаття 8 Основ законодавства України про охорону здоров'я містить чіткий перелік видів безоплатної медичної допомоги, на яку має право кожен громадянин.

Вихід із замкнутого кола спробували знайти за допомогою введення в законодавчий обіг понять «медична допомога» (безкоштовна) і «медична послуга» (платна). Однак і тут виникає чимало запитань. Відповіді ми дізнаємося за результатами розгляду законопроекту №6327 у другому читанні, яке імовірно відбудеться вже у вересні цього року.

Суди також не завжди стають на сторону пацієнтів. Так, згідно з матеріалами однієї з судових справ пацієнт звернувся в медустанову з отоларингологічною проблемою. Установа не мала необхідної діагностичної апаратури, і пацієнт пройшов дослідження в приватній лабораторії. Він також був змушений за свої гроші купувати ліки.

Після проходження лікування даний громадянин звернувся до суду з позовом про відшкодування витрат. Як доказ він пред'явив перелік препаратів, який отримав від лікаря, і чеки на їх покупку.

Однак суд зазначив, що переліки ліків не є рецептами. Пацієнт міг купити ці ліки, а міг і не купувати. У той же час свідоцтва про відмову медустанови надати пацієнту необхідну медичну допомогу і лікарські засоби були відсутні. Також позивач не зміг надати суду докази, що його примушували звернутися в приватну лабораторію. В результаті в судовому провадженні було відмовлено.

Втім існує судова практика, коли громадяни все-таки змогли захистити в судовому порядку своє право на отримання безкоштовної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я відповідно до Основного закону країни. Успішності судової перспективи тут сприяла більш ретельна підготовка аргументації.

Зокрема, в одній справі заявником виявилася юридично підготовлена людина — суддя міськрайонного суду. У нього виявили онкологію і призначили курс лікування.

Судді вдалося перемогти хворобу, і після цього він звернувся до суду з позовом про відшкодування витрат на лікування. Свій позов він мотивував тим, що, всупереч законодавству і державними програмами, змушений був купувати лікарські засоби за свій рахунок.

Важливо, що відповідачем по справі було визначено не медустанову, а Міністерство охорони здоров'я і обласну держадміністрацію.

В ході судових засідань були досліджені багато питань: такі як закупівля лікарських засобів через міжнародні організації, стан виконання державних медичних програм, що діють в той час тощо. В результаті, суд першої інстанції позов задовольнив і присудив виплатити позивачеві всю підтверджену суму витрат.

Апеляція підтримала це рішення, трохи змінивши його: всю суму зобов'язали виплатити виключно Міністерству охорони здоров'я.

До речі, відповідач в обґрунтування своєї позиції намагався використовувати той аргумент, що в держбюджеті не закладені відповідні кошти. Однак Апеляційний суд в своєму рішенні зазначив, що дефіцит бюджетних коштів не може вважатися виправданням вини відповідача і не може бути прийнятий до уваги, тому що суперечить Конституції України, законодавству і положенням Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таких судових рішень, на жаль, небагато. Однак головне — захистити свої права в сфері охорони здоров'я цілком можливо і сьогодні, навіть в умовах нереформованої системи.

Автор:
Закон про посилення мобілізації: військовий облік та інші зміни для українців за кордоном
Telegram канал Sud.ua
Закон про посилення мобілізації: військовий облік та інші зміни для українців за кордоном
Головне про суд