Верховний Суд переглянув справу про анулювання ліцензії на виробництво і торгівлю пальним та нагадав про критерії обґрунтованості судового рішення

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи-підприємця до Головного управління Державної податкової служби про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача, яким позивачу анульовано ліцензію на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначене розпорядження прийнято ГУ ДПС на тій підставі, що позивачем під час звернення до органу ліцензування для отримання ліцензії на виробництво та торгівлю пальним не було подано документів про прийняття в експлуатацію автомобільного газозаправного пункту (АГЗП).

Не погоджуючись з розпорядженням ГУ ДПС про анулювання ліцензії, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати спірне розпорядження та зобов’язати відповідача видалити з Єдиного державного реєстру суб’єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, інформацію (відомості) про анулювання ліцензії.

Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано спірне розпорядження у частині, що стосувалась анулювання ліцензії позивача, та зобов’язано видалити із Реєстру відомості про анулювання ліцензії.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вказана у спірному рішенні відповідача підстава анулювання ліцензії не відповідає підставам, визначеним у законі, що свідчить про протиправність такого рішення у частині, яка стосується позивача.

Однак Верховний Суд вказав на передчасність таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу ГУ ДПС задовольнив частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі аналізу положень статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», статей 9 та 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Суд дійшов висновку, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний подати до ліцензійного органу акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта щодо виконаного цілісним заводським виробом стаціонарного АЗС, проте такий обов`язок не виникає, якщо АЗС розміщено на бетонному майданчику як цілісний заводський виріб і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення цієї справи суди мали встановити, чи розміщений АГЗП позивача цілісним стаціонарним заводським виробом та, відповідно, чи потребувало його розміщення отримання дозволу на будівництво та подальше введення в експлуатацію.

Суд наголосив, що встановлення цієї обставини має значення для визначення повноти поданих позивачкою документів під час отримання ліцензії для здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, та, відповідно, наявності підстав, передбачених абзацами дев`ятим та десятим частини п`ятдесятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», для анулювання такої ліцензії з огляду на відсутність акта або введення в експлуатацію АГЗП.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій не встановили цієї обставини.

На цій підставі Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема статей 9, 242, 308 КАС України, якими визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні справи.

Суд також врахував положення пункту «g» статті 7 Рекомендацій R (95) 5 Комітету міністрів державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 7 лютого 1995 року, статті 341 КАС України та частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суди мають встановити всі обставини справи, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України; рішення, ухвалене з порушенням норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та без дослідження належних доказів, не може вважатися законним.

Постанова Верховного Суду від 9 серпня 2022 року у справі №580/2513/21 (адміністративне провадження № К/9901/44898/21).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.