ВП ВС висловила позицію щодо підходів до визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту

Велика Палата Верховного Суду 5 квітня 2023 року розглянула справу №910/4518/16, передану їй КГС ВС для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

Історія справи

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.03.2017 порушив провадження у справі №910/4518/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь».

Акціонерне товариство «Сбербанк» 11.04.2017 звернулось до суду в межах цієї справи із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 3 213 642 017,92 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги кредитора - АТ «Сбербанк» ґрунтуються на положеннях договорів про відкриття кредитної лінії. У пункті 1.4 кожного із зазначених кредитних договорів передбачено, що останнім днем дії кредитної лінії є 17.02.2016.

Вказаними кредитними договорами визначено, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти в розмірі, передбаченому договором; нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

Встановлено, що кредитний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Із заяви та розрахунків АТ «Сбербанк»слідує, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися із 17.02.2014 до 13.03.2017, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

11.04.2017 АТ «Укрексімбанк» звернулось до Господарського суду міста Києва в межах цієї справи про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 5 871 588 276,29 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги кредитора - АТ «Укрексімбанк» ґрунтуються на положеннях кредитних договорів.

Згідно з підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 статті 3 кредитних договорів термін повернення кредиту настав.

Із заяви та розрахунків АТ «Укрексімбанк» слідує, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися з 01.07.2014 до 13.03.2017, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.01.2021 визнав кредитором ПрАТ «Азовелектросталь», зокрема, АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн, з яких: 159 108 060,31 грн - забезпечені заставою, 3 054 530 757,61 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги. Ухвалою від 19.01.2021 визнав кредитором ПрАТ «Азовелектросталь», зокрема, АТ «Укрексімбанк»на суму 5 298 129 240,93 грн, з яких: 614 287 326,00 грн - забезпечені заставою, 4 683 838 714,93 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.11.2021 скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021, зокрема, в частині визнання вимог АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн та АТ «Укрексімбанк» на суму 5 298 129 240,93 грн, та прийняв у цій частині нове рішення.

Визнав вимоги АТ «Сбербанк» на суму 2 921 245 282,39 грн, з яких: 159 108 060,31 грн - забезпечені заставою, 2 762 134 022,08 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги, та АТ «Укрексімбанк» на суму 4 773 434 890,06 грн, з яких: 614 287 326,00 грн - забезпечені заставою, 4 159 144 364,06 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги.

Не погодившись із вказаною вище постановою суду апеляційної інстанції, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР Банк») та АТ «Укрексімбанк» звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі №910/4518/16 та залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021.

АТ «МР Банк» є правонаступником АТ «Сбербанк». 25.02.2022 Правління Національного банку України ухвалило рішення № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МР Банк», а виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - рішення № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 29.06.2022 передав справу № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність вирішення виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотивуючи вказану вище ухвалу, КГС ВС зазначив, що викладена в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 позиція сформована з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах:

- від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;

- від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, у якій зазначено, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Вказане свідчить про наявність різних підходів щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також посилається на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20). У цьому Рішенні, перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними.

З огляду на викладене справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тобто в частині вимог АТ «МР Банк» на суму 292 396 735,53 грн та АТ «Укрексімбанк» на суму 524 694 350,87 грн.

Щодо змісту поняття «користування кредитом»

Скаржники посилаються на те, що у кредитних договорах, укладених між ними та ПрАТ «Азовелектросталь», було встановлено, що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 (на неврахування якої судом апеляційної інстанції посилається АТ «МР Банк») суд здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору.

Зокрема, суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови).

Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови).

Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов`язання, та погодили їх розмір. Установивши зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення таких процентів.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо суті спору

У цій справі суд першої інстанції послався на можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування на підставі частини другої статті 625 ЦК України, однак при цьому кваліфікував такі проценти як проценти за «користування кредитом».

Натомість суд апеляційної інстанції дослідив умови договорів (на яких ґрунтуються вимоги АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк») на предмет визначення цими договорами строку кредитування.

Установивши, що проценти за «користування кредитом» нараховані, зокрема, поза межами строку кредитування, суд апеляційної інстанції врахував правові позиції, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 і від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, та відмовив скаржникам у визнанні кредиторами боржника на суми таких процентів.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що умови договорів, на яких АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк» ґрунтують свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділах договорів, які регулюють правомірну поведінку сторін («Проценти за користування кредитом» та «Кредит та проценти» відповідно).

При цьому вказані договори також містять окремі розділи, що регулюють відповідальність позичальника («Відповідальність сторін договору» та «Відповідальність позичальника» відповідно).

Окрім цього, як слідує з наданих АТ «МР Банк» розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування скаржник нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

З наданих АТ «Укрексімбанк» розрахунків слідує, що за період поза межами строку кредитування скаржник одночасно нараховує як проценти за «користування кредитом», так і три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України.

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих АТ «МР Банк»та АТ «Укрексімбанк» процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк» кредиторами боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

З огляду на неподібність справ та різні фактичні обставини Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги посилання АТ «МР Банк» на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у визнанні кредиторами боржника АТ «МР Банк» на суму 292 396 735,53 грн та АТ «Укрексімбанк» на суму 524 694 350,87 грн.

Щодо виключної правової проблеми

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування ухвали від 29.06.2022 також послався на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), у якому останній вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Крім того, Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Насамкінець Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Однак у процесі розгляду цієї справи вказаних вище підстав виявлено не було. Натомість Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, ВП ВС залишила касаційні скарги АТ «Міжнародний резервний банк» та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.