У ГЮУ ВР розкритикували введення штрафів до 121 тисячі грн для боржників до ЦПК та ГПК за невиконання судових рішень

Як раніше писала «Судово-юридична газета», Верховна Рада без суттєвого обговорення в пленарному залі 21 листопада прийняла в цілому як закон законопроект 9462 «щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень». Цим законом внесені зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства. Проект був внесений ще в липні 2023 року.

Він передбачає, що в рамках контролю за виконанням судових рішень суди зможуть накладати чималі штрафи на боржників у певних категоріях справ – від 60,5 тисяч грн до 121 тисячі грн.

У Головному юридичному управлінні Верховної Ради під час проведення юридичної експертизи законопроекту критично оцінили цю новелу.

Як відомо, відповідно до принципу правової визначеності юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Однак проект містить положення, що порушують зазначений принцип.

Так, проектом вносяться зміни до статей 135 ГПК і 148 ЦПК, якими передбачено, що суд може під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення стягнути в дохід державного бюджету з боржника чи керівника боржника (якщо боржником є юридична особа) штраф в сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, від 60,5 тисяч грн до 121 тисячі грн.

При цьому, проект не містить аналогічних змін і до статті 149 Кодексу адміністративного судочинства, що свідчить про відсутність уніфікації положень процесуальних кодексів. Як раніше писала «Судово-юридична газета», цей закон, навпаки, дозволяє звільняти керівників держорганів за невиконання судових рішень від штрафу у разі відсутності грошей в бюджеті.

По-друге, як зазначило ГЮУ ВР, зміни не враховують принципу правової визначеності, оскільки у наведених нормах ЦПК та ГПК відсутні положення, в яких було б зазначено, за які саме порушення суд може застосовувати заходи процесуального примусу.

До того ж, як відомо, штраф у процесуальних кодексах є одним із заходів процесуального примусу, який застосовується судом у визначених кодексами випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. При цьому у всіх наведених кодексах чітко визначено випадки, коли з осіб стягується штраф. Передбачене ж проектом у статтях 135 ГПК і 148 ЦПК стягнення з боржника чи керівника боржника (якщо боржником є юрособа) штрафу під час здійснення судового контролю не ґрунтується на положеннях статей 131 ГПК, 143 ЦПК і 144 КАСУ, а тому між діючими положеннями статей кодексів і новими положеннями в редакції проекту виникає певна неузгодженість.

По-третє, на думку ГЮУ ВР, заходи процесуального примусу, що передбачені процесуальними кодексами, можна розцінювати як додатковий вид юридичної відповідальності осіб за порушення процесуальних норм.

В управлінні нагадали, що за своєю природою судовий штраф – це різновид адміністративної відповідальності, що представляє собою грошове стягнення, тобто є обтяженням майнового характеру для учасників процесу, а також для інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. З огляду на положення пункту 22 ч. 1 статті 92 Конституції судові штрафи не можуть бути предметом регулювання процесуального закону. Діяння, які є злочинами або адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них мають визначатися виключно КК та КУпАП. Крім того, більшість із передбачених законом діянь, вчинення яких тягне за собою накладення штрафу, охоплюються ознаками складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 «Прояв неповаги до суду» КУпАП. Таким чином, встановлення конкретних санкцій за вчинення відповідних правопорушень виходить за межі предмета правового регулювання процесуального закону.

Крім того, передбачені проектом зміни до статей 135 ГПК і 148 ЦПК містять таку мовну конструкцію, як «суд може». Однак це, на думку ГЮУ, не враховує вимог статті 19 Конституції, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«Наділення суду широкими дискреційними повноваженнями дозволяє враховувати конкретні обставини справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та свобод особи, а також інтересів особи. Водночас, використаний у проекті підхід щодо меж судового контролю не враховує вимог частини другої статті 8 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а також свідчить про відсутність системного унормування, про неповноту правового регулювання суспільних відносин.

Крім того, наявність у кодексах подібних конструкцій є неприйнятною, оскільки це може суттєво ускладнити застосування відповідних положень та негативно позначитися на їх законодавчому розвитку, може зумовити на практиці проблеми з утвердженням та забезпеченням прав і свобод людини і громадянина» - додали у Головному юридичному управлінні.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.