Оскарження позивачем державної реєстрації земельної ділянки, здійсненої на користь іншої особи – Верховний Суд висловився стосовно юрисдикції

Верховний Суд висловився стосовно застосування закону про адмінпроцедуру та нових підходів до визначення юрисдикції спорів у сфері земельних правовідносин.

Так, КАС Верховного Суду 22 листопада 2024 року ухвалив постанову у справі №520/34082/23, яка стосувалася оскарження позивачем державної реєстрації земельної ділянки, здійсненої на користь іншої особи. Суди першої та апеляційної інстанцій закрили провадження, визнавши спір приватноправовим. Верховний Суд скасував ці рішення, направивши справу для продовження розгляду.

Суд підкреслив те, що за змістом  пунктів 2 та 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 КАС України справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб’єктами стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб’єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, водночас на цих суб’єктів покладено обов’язок виконувати вимоги та приписи.

Суд зауважив, що при вирішенні питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

При цьому правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність таких умов:

• однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;
• спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;
• перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

Спір у справі № 520/34082/23 виник через державну реєстрацію земельної ділянки, здійснену державним реєстратором територіального органу Держгеокадастру на користь третьої особи, яка не була учасником справи.

Верховний Суд підкреслив важливість комплексного підходу до вирішення питань юрисдикції у спорах, що стосуються оскарження державної реєстрації земельних ділянок. Такий підхід вимагає всебічного дослідження обставин справи, зокрема її суб‘єктного складу. Окрім безпосередніх учасників процесу — позивача та відповідача, значну роль відіграють особи, на чиї права та інтереси може вплинути судове рішення. У випадку оскарження проведеної державної реєстрації земельної ділянки такою особою зазвичай є ініціатор подачі документів на реєстрацію, а також власник майна, розташованого на такій земельній ділянці.

Суди попередніх інстанцій не залучили до справи заявника реєстраційної дії, що позбавило його можливості надати позицію щодо законності державної реєстрації земельної ділянки, хоча його участь могла б забезпечити всебічний розгляд і правильне вирішення спору.

Також Верховний Суд звернув увагу на те, що 15 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру», який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону № 2073-IX).

Цим Законом передбачені такі поняття як (пункти 1- 11 часини першої статті 2, стаття 27 Закону № 2073-IX): адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб); адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи; дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано; процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).

Для забезпечення відповідності національного законодавства вимогам Європейського Союзу та виконання зобов’язань України у сфері євроінтеграції 10 жовтня 2024 року було прийнято Закон № 4017-IX, який вніс зміни до 196 нормативно-правових актів, узгодивши їх із Законом № 2073-IX. Зокрема, цей закон уточнив, що відносини щодо прийняття, виконання, оскарження та припинення дії адміністративних актів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно регулюються Законом № 2073-IX із урахуванням особливостей, передбачених іншими нормативними актами.

Оскільки предметом спору в справі № 520/34082/23  є дії, пов’язані з державною реєстрацією земельної ділянки, Суд зазначив, що такі правовідносини мають адміністративно-правову природу. Це включає участь адміністративних органів, прийняття адміністративних актів, проведення адміністративного провадження та використання дискреційних повноважень. Відповідно до положень Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства та Законів № 2073-IX і № 4017-IX, виключна компетенція щодо розгляду таких спорів належить адміністративним судам.

Адміністративні суди мають спеціальний статус і завдання, які визначають їхню роль у захисті прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, особливу увагу до принципів верховенства права, належного урядування, легітимних очікувань, а також принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи.

Таким чином, розгляд спорів щодо адміністративної процедури державної реєстрації загальними або господарськими судами суперечить принципу законності, порушує норми Конституції України, а також зобов’язання, взяті Україною перед Європейським Союзом.

Верховний Суд також наголосив на тому, що адміністративні суди наділені Конституцією України спеціальним статусом і завданнями, що виокремлює їх у системі судоустрою та зобов’язує вирішувати юридичні спори та розглядати інші справи (частина третя статті 124) з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин (частина п’ята статті 125), передусім з огляду на те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України), а кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55).

В аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно з господарським і цивільним процесом варто відзначити його залежність від таких складових верховенства права, як принцип належного урядування (good governance), принцип легітимних очікувань (legitimate expectation), принцип тлумачення закону в найбільш сприятливому для особи аспекті, а також принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі. Окремою відмінністю є допустимість, у виняткових випадках, зворотної дії закону в часі (retrospective legislation).

Кодекс адміністративного судочинства України у статті 6 (на відміну від статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 10 Цивільного процесуального кодексу України) підкреслює, що суд керується принципом верховенства права, за яким права і свободи людини визнаються найвищими цінностями, що визначають спрямованість діяльності держави. Зазначене відповідає завданню адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Також особливістю вирішення публічно-правових спорів є презумпція правомірності вимог позивача, за якої обов’язок доведення правомірності рішень, дій або бездіяльності покладається на суб’єкта владних повноважень (стаття 77 КАС України).

Ефективність роботи адміністративних судів у вирішенні конфліктів між громадянином і державою є ключовим фактором забезпечення гармонійних суспільних відносин, довіри до держави та її інституцій, а також сталого розвитку особистості як частини суспільства. Важливо, щоб розмежування юрисдикції базувалося на пріоритеті інтересів людини та ефективності судового процесу, який має бути зручним і доступним.

Підхід до визначення юрисдикції для розгляду юридичного спору повинен орієнтуватися на потреби людини та забезпечувати ефективний механізм надання державою послуги, оплаченої громадянином через податки і судовий збір, у вирішенні спору, що виник у його правовідносинах із державою.

Постанова Верховного Суду від 22 листопада 2024 року у справі №520/34082/23 (адміністративне провадження № К/990/9880/24).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.