Верховний Суд пояснив, коли систематичне порушення правил спільного проживання є достатньою підставою для виселення

Систематичне порушення правил спільного проживання, що робить неможливим для інших проживання в одній квартирі чи в одному будинку, є достатньою підставою для виселення зареєстрованої особи без надання іншого житлового приміщення. На це вказав Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2024 року по справі № 445/1824/21 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Обставини справи

Звертаючись до суду з позовом жінка просила усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення брата, зазначаючи про те, що їй на праві власності належить житловий будинок, в якому також зареєстровані її матір, син та рідний брат (відповідач), який, зловживаючи спиртними напоями, постійно вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно неї та інших членів сім’ї, ображає нецензурною лайкою, погрожує заподіянням шкоди життю та здоров’ю як їй, так і всім членам сім`ї, нищить майно в будинку, не дає можливості обслуговувати будинок, агресивно ставиться до інших людей, які її навідують.

Вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про притягнення брата до відповідальності.

Позивач з березня 2020 року перебуває на обліку у центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді як постраждала внаслідок домашнього насильства.

Рішенням місцевого суду від 29 листопада 2021 року відносно брата видано обмежувальний припис. Суд першої інстанції позов задовольнив.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що сторони перебувають у родинних відносинах, між сторонами існує побутовий конфлікт.

Приймаючи в дарунок спірний житловий будинок, позивач знала, що з 1976 року у ньому на правах члена сім’ї зареєстрований та постійно проживає її брат та продовжує проживати їх матір. Відповідач також вважає себе ображеним внаслідок вимог позивача про його виселення, обмеження у правах щодо користування житлом, в якому він проживає з 1976 року, до цього часу підтримує його своєю фізичною працею у належному стані. Неподалік від спірного будинку позивач має інший будинок, в якому проживала, та користується ним. Саме поведінка позивачки змушує відповідача до таких неправомірних дій.

Що вирішив Верховний Суд

Переглядаючи справу, Верховний Суд не погодився з постановою суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Отже, стаття 116 ЖК вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливе лише в разі:

а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення;

б) використання його не за призначенням;

в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з такою особою в одній квартирі чи в одному будинку.

У всіх трьох випадках до винних осіб попередньо мають бути вжиті заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, застосовані на зборах мешканців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Суди встановили, що відповідач упродовж тривалого часу систематично порушує правила співжиття з позивачем, вчиняє сварки, ображає її нецензурною лайкою, погрожує заподіянням шкоди життю та здоров’ю як їй, так і всім членам сім’ї, тобто вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно позивача та членів її сім’ї. За вчинення протиправних дій відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Рішенням місцевого суду у справі № 445/1821/21 за заявою позивачки видано обмежувальний припис; за місцем проживання відповідач характеризується негативно, не працює, не реагує на зауваження та профілактичні розмови з працівниками поліції, продовжує вчиняти вчиняє скандали, застосовує фізичне насильство та погрожує фізичною розправою як позивачу, так і іншим членам сім’ї, що робить неможливим проживання відповідача у належному позивачу спірному будинку.

З огляду на зазначене Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову та виселення відповідача з метою запобігання подальшим випадкам вчинення домашнього насильства щодо позивача та вирішення конфліктної ситуації, що склалася між сторонами, та скасував постанову апеляційного суду.

Оцінюючи виселення відповідача з належного позивачці на праві власності житлового будинку на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд, урахувавши обставини справи, вважає, що припинення права відповідача на користування спірним житлом шляхом його виселення відповідає зазначеному критерію та переслідує легітимну мету.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.