Перебування держави у режимі воєнного стану зумовлює необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України – Верховний Суд

11:35, 3 червня 2025
Верховний Суд вказав, що кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.
Перебування держави у режимі воєнного стану зумовлює необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України – Верховний Суд
Джерело фото: novynarnia
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.

Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України.

Під час мобілізації військовозобов’язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На це вказав Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2025 року по справі № 573/406/24.

Обставини справи

Військовозобов’язаного визнано винуватим у тому, що він після отримання повістки без поважних причин не прибув до ТЦК для проходження військової служби у військовій частині.

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватим та засудив військовозобов’язаного за ст. 336 КК.

У касаційній скарзі захисник вказував, що неприбуття його підзахисного до військоммату було пов’язане із його належністю до релігійного об’єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє виконувати будь-яку військову службу, а тому через його глибокі релігійні переконання кримінальна відповідальність виключається.

Позиція Верховного Суду

Касаційний кримінальний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. ККС ВС вказав, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов’язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов’язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).

У цьому провадженні засудженого, який повідомив про свої релігійні переконання, планували задіяти у захисті України як зв’язківця. Тобто держава навіть в умовах воєнного стану та мобілізації врахувала повідомлену засудженим інформацію про його віру.

Підстав вважати, що засуджений мав би служити не як зв’язківець не було, оскільки засуджений не з’явився для проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов’язана із використанням та носінням зброї.

Суд не погоджується із позицією сторони захисту про те, що має місце порушення ст. 35 Конституції України та ст. 9 Європейської конвенції з прав людини. Підстав стверджувати про те, що Україна порушила свої позитивні зобов’язання перед громадянином, який взагалі не з’явився для проходження військової служби за військовою спеціальністю зв’язківець немає, оскільки вони відсутні через дії саме цього громадянина (нез’явлення за повісткою).

Держава навпаки зі свого боку врахувала інформацію засудженого про його віросповідання і визначила проходження для нього військової служби за спеціальністю, не пов’язаною із використанням і носінням зброї (в цьому випадку - спеціальність «зв’язківець»). Повідомлену стороною захисту інформацію про те, що засуджений як свідок Єгови за своїм віросповіданням взагалі не може виконувати функції водія, повара, зв’язківця тощо, оскільки змушений буде носити військову форму та отримуватиме заробітну плату від Міністерства оборони суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов’язку по захисту України загалом. Суд не вважає, що необхідністю одягати військову форму і виконання військової служби, не пов’язаної із використанням і носінням зброї, є таким, що призводить до «загибелі особи в цивільному розумінні», як про це стверджує захист у судовому засіданні.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов’язаних із необхідністю виконання певного обов’язку і свободою віросповідання. Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів. З іншого боку держава в особі її органів приймає і фіксує інформацію про віросповідання громадян, які перебувають на військовому обліку, і як свідчать навіть обставини цієї справи, враховує факт належності до певної релігії, визначаючи вид діяльності, військову спеціальність, до якої планують залучити мобілізованого.

Сторона захисту у цій справі також мотивує свою позицію й тим, що засуджений не відмовляється допомагати державі і може займатися гуманітарними місіями тощо. Однак суд вважає, що завданням мобілізації військовозобов’язаних є реалізація тих завдань, в тому числі, які не пов’язані із використанням та носінням зброї, які планує і координує керівництво Збройних сил України.

Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов’язаних громадян України прийняття певних обмежень.

Натомість за обставинами цієї справи засуджений з посиланням на своє віросповідання відмовляється виконувати свій обов’язок по захисту України під час воєнного стану навіть виконуючи діяльність, яка жодним чином не пов’язана із використанням і носінням зброї, наголошує на тому, що не може одягати військову форму, отримувати оплату праці як військовий. Колегія суддів серед іншого враховує і той факт, що засуджений проходив строкову військову службу як санінспектор, тобто особа, яка належить до середнього медичного персоналу, на момент отримання повістки не працював, охрестився як свідок Єгова 25.11.2023.

Суд звертає увагу, що в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов’язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави України є необхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».

Під час мобілізації військовозобов’язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов’язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії, є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов’язаних).

Нагадаємо, як раніше писала «Судово-юридична газета», Венеційська комісія 18 березня опублікувала висновок за запитом виконувача обов’язків голови Конституційного Суду України щодо альтернативної служби. Венеційська комісія вважає, що сама природа відмови від військової служби за переконаннями передбачає, що вона не може бути повністю виключена навіть у воєнний час, хоча держави мають обмежену свободу розсуду, особливо в умовах загальної мобілізації. Однак Венеційська комісія вважає, що за жодних обставин відмовник за переконаннями не може бути змушений носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший
Telegram канал Sud.ua
XX з’їзд суддів України – онлайн-трансляція – день перший
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Віталій Кузьмишин
    Віталій Кузьмишин
    голова Сьомого апеляційного адміністративного суду
  • Тетяна Сапальова
    Тетяна Сапальова
    суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду
  • Станіслав Міньковський
    Станіслав Міньковський
    суддя Господарського суду Харківської області