Верховна Рада розгляне нову редакцію Цивільного кодексу, в якій Руслан Стефанчук з колегами пропонує увести поняття «доброзвичайність» і «зняття корпоративної вуалі»

Верховна Рада незабаром розгляне у першому читанні законопроект 14056 про нову редакцію книги першої Цивільного кодексу. Ініціатором цього та інших законопроектів про оновлення (рекодифікацію) Цивільного кодексу виступив спікер парламенту Руслан Стефанчук разом з колегами.

Як зазначив Комітет Верховної Ради з питань правової політики, який вже рекомендував законопроект Стефанчука для прийняття за основу, «оновлені положення мають перетворити Цивільний кодекс на справжню «Конституцію приватного права». Раніше сам спікер охарактеризував це оновлення, як «супермаркет правових можливостей».

Законопроект вносить зміни у загальні засади та джерела приватного права, перелік суб’єктів та об’єктів приватних відносин, норми про договори та інші правочини, представництво, а також строки і позовну давність.

Як зауважили у комітеті, законопроект передбачає презумпцію приватних відносин: відносини вважаються приватними, якщо їх публічний характер не визначено законом і не випливає із суті самих відносин.

Передбачається запровадження гнучкіших правил ідентифікації особи: поряд із традиційним ім'ям допускається використання псевдоніма чи професійного імені, ініціалів чи спеціального цифрового коду.

Законопроектом пропонується «переосмислити статус дитини»: дитина зберігає цей статус у відносинах із батьками й після повноліття.

Також передбачається, що представництво може здійснюватися за довіреністю та/або на підставі договору. Ця зміна визнає, що сам по собі договір доручення (чи інший договір, наприклад, агентський) вже наділяє повноваженнями представника, і для представництва може бути достатнім укладення договору, якщо сторони так бажають.

Головне науково-експертне управління парламенту розглянуло проект у вкрай стислий термін. Нижче наводимо деякі витримки з висновку ГНЕУ.

Цивільне = приватне?

Як зазначило ГНЕУ, у частині положень проекту цивільні відносини фактично ототожнюються з приватними.

Проте такий підхід виглядає дискусійним, оскільки приватне право, зазвичай, розуміється як система правових норм не лише цивільного, а й деяких інших галузей права та їх інститутів (наприклад, трудового, земельного тощо). У зв’язку з цим, поширення на регулювання зазначених відносин положень цивільного законодавства створює ризики правового хаосу у їх регулюванні внаслідок можливості одночасного застосування до регулювання відповідних суспільних відносин положень як цивільного, так і галузевого законодавства.

Крім того, у проекті з книги І ЦК виключаються положення чинної редакції ст. 9, згідно з якою «положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання», що також збільшує ризики виникнення правової невизначеності при регулюванні трудових, сімейних та інших відповідних галузевих відносин, які вважаються елементами системи приватного права.

У проекті одночасно продовжується використання терміну «цивільний» як самостійного поняття, однак без визначення його співвідношення з терміном «приватний», що ускладнює їх розуміння. Так, до складу гл. 1 «Джерела та загальні засади приватного права» ЦК входить ст. 4 «Акти цивільного законодавства України», згідно з ч. 1 якої «основу цивільного законодавства України становить Конституція України», «основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України». Водночас у ч. 3 цієї ж статті зазначається, що «до приватних відносин можуть застосовуватися інші нормативно-правові акти у випадках, визначених Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом».

Право = законодавство?

Як зауважили у ГНЕУ, в проекті фактично ототожнюються поняття «право» та «законодавство», що також виглядає дискусійним, оскільки вони, як правило, розглядаються як різні поняття.

Також до поданого проекту, крім норм цивільного права, включені також декілька норм публічного права (наприклад, нова ч. 6 ст. 90 ЦК, у якій визначаються відомості про державну реєстрацію військових частин, установ, організацій та органів військового управління Збройних Сил України, інших військових формувань, які не підлягають оприлюдненню у загальнодоступних відомостях державних реєстрів (у тому числі, як відкриті дані).

«Відносини є приватними, якщо їх публічний характер не визначений законом або не випливає з їх змісту»

Визначається, що «відносини є приватними, якщо їх публічний характер не визначений законом або не випливає з їх змісту. До майнових відносин публічно-правового характеру цей Кодекс та інші джерела приватного права не застосовуються, якщо інше не визначено законом».

Проте з пропонованої редакції залишається незрозумілим, які саме відносини слід вважати приватноправовими, а які – публічно-правовими, зазначили у ГНЕУ. До того ж, визначення предмету одного закону через посилання на інші закони створює загрозу нестабільності вказаного визначення через внесення змін до зазначених інших законів.

«Доброзвичайність» (boni mores) і «зняття корпоративної вуалі»

Використання  у  проекті  поняття «доброзвичайність» (boni mores) без визначення його змісту не узгоджується з принципом правової визначеності, вважають в управлінні. Водночас із ЦК виключається положення ч. 4 чинної редакції ст. 13 ЦК, згідно з якою «при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства».

Аналогічне зауваження стосується також щодо використання у проекті поняття «зняття корпоративної вуалі» без його визначення. Крім того, у цій статті є незрозумілим, як саме має встановлюватися здійснення прямого або опосередкованого вирішального впливу на діяльність товариства, а також, що означає «принцип обмеженої відповідальності», яким зобов’язаний керуватися суд під час вирішення питання про зняття корпоративної вуалі.

У проекті зазначено, що «особа повинна здійснювати свої цивільні права добросовісно та у спосіб, що не суперечить її попереднім заявам або поведінці» (venire contra factum proprium)».

«Припис щодо несуперечності попереднім заявам або поведінці особи є дискусійним у концептуальному плані та, на нашу думку, обмежує свободу дій фізичної особи і виглядає як втручання у її особисте життя. Загалом, такий принцип застосовується до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, а не до фізичних осіб», зауважили у ГНЕУ.

Проект передбачає, що якщо здійснення мети установи стало неможливим або не узгоджується із доброзвичайністю (boni mores), то відповідний орган державної влади може звернутися до суду із заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою. У ГНЕУ ВР звернули увагу, що запропоноване формулювання містить ризики, пов’язані з нечіткістю критеріїв, потенційним зловживанням дискреційними повноваженнями.

По-перше, доброзвичайність (boni mores) є принципом, що базується на загальновизнаних, давно сформованих моральних та етичних уявленнях суспільства. Якщо мета установи була законною і узгоджувалася з доброзвичайністю на момент її створення та реєстрації, нелогічно припускати, що ці звичаї з часом можуть стати підставою для примусової зміни мети. Зміна суспільних інтересів (публічний елемент) є об’єктивним критерієм, але посилання на boni mores (елемент приватного права, що існує постійно) вказує на внутрішній конфлікт у нормі.

По-друге, надання органу державної влади права звертатися до суду із заявою про визначення іншої мети становить ризик перевищення дискреції. Фактично, йдеться про втручання у внутрішню діяльність установи, визначаючи, чим вона повинна займатися.

Перелік правочинів, які належить вчиняти тільки у письмовій формі, виключать

Проектом із ЦК пропонується виключити норми, які регулюють усну та письмову форми правочинів та перелік правочинів, які належить вчиняти тільки у письмовій формі. На думку ГНЕУ, таке виключення несе значні ризики для цивільного обороту та захисту прав учасників правовідносин. Крім цього, воно може призвести до значних проблем у правозастосуванні, збільшення правової невизначеності та судових спорів. Визначення вимог щодо форми правочинів забезпечує стабільність цивільних правовідносин та захист прав громадян. Відсутність чітких вимог до форми правочинів ускладнить доведення факту їх укладення та змісту.

Усиновлювачів виключать з числа законних представників

Розширюється коло законних представників і дозволяється їм діяти навіть тоді, коли особа має право й можливість самостійно захищати свої інтереси.

Передбачається, що «у випадках, визначених цим Кодексом, батьки як законні представники мають право звертатися для захисту прав та охоронюваних законом інтересів своїх повнолітніх сина, дочки навіть у разі, якщо відповідно до закону повнолітні син, дочка мають право самостійно звернутися за таким захистом».

Однак надання законним представникам права діяти незалежно від волі особи, законним представником якої він є, може призвести до конфлікту між волею особи та діями її представника.

Водночас, пропонується виключити усиновлювачів з числа законних представників своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, що, на думку ГНЕУ, є сумнівним з точки зору забезпечення гарантій прав дітей і сімей.

Зокрема, це створює ризик, що усиновлювачі можуть бути позбавлені чітко визначеного статусу у порівняні з біологічними батьками, як представники своїх дітей.

Строки будуть рахувати по-новому

Проект передбачає, що строк, визначений у тижнях, місяцях або роках, починається з першої години наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, і закінчується після спливу останньої години останнього дня строку, незалежно від того, чи цей день збігається з днем тижня або датою початку строку.

Проте, на думку ГНЕУ, такий підхід не дозволяє чітко визначити ні момент початку строку, оскільки незрозуміло, з якого моменту він починається (з початку першої години чи з її закінчення), ні момент його закінчення (початок останньої години чи її закінчення).

Встановлено, що «якщо в надісланому особі документі встановлено період у часі, протягом якого адресат повинен відповісти або вчинити інші дії, але не вказано, коли цей період має початися, то, за відсутності інших вказівок, строк обчислюється з моменту отримання документа адресатом».

«Варто зазначити, що якщо відлік починати з моменту отримання документа (не з наступного дня), виникає проблема: у випадку доставки документа до державного органу о 17:58 (за 2 хвилини до завершення робочого дня) фактично на розгляд залишається на один день менше, оскільки строк починає обчислюватися одразу», зауважили у ГНЕУ.

Також пропонується розширити межі спеціальної позовної давності. Згідно з проектом спеціальна позовна давність в один рік застосовуватиметься, зокрема, до вимог: чоловіка, який вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, про визнання його батьківства; жінки, яка народила дитину у шлюбі, про оспорювання батьківства свого чоловіка; жінки, яка вважає себе матір’ю дитини, про визнання материнства стосовно дитини, матір’ю якої записана інша жінка.

Передбачається встановлення 30-річного строку позовної давності для вимог про відшкодування шкоди, завданої замовникові протиправними діями підрядника за договором підряду на капітальне будівництво, що призвели до руйнувань чи аварій.

Пропонується визначити різний момент початку перебігу позовної давності. Так, перебіг загальної позовної давності починається з моменту завершення календарного року, в якому особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права та/або охоронюваного законом інтересу та про особу, яка його порушила. Водночас перебіг спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права та/або охоронюваного законом інтересу та про особу, яка його порушила, якщо інше не визначено законом.

«На нашу думку, таке нововведення є досить сумнівним, оскільки використання формулювання «з моменту завершення календарного року» не є загальноприйнятим та зрозумілим для правозастосування та може тлумачитися як таке, що у деяких випадках фактично продовжує позовну давність на рік. Зауважимо також, що різні підходи для загальної та спеціальної позовної давності створюють ситуації, коли для схожих за змістом вимог початок перебігу обчислюватиметься по-різному», зазначили в експертному управлінні.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.