Чотири епізоди — не чотири злочини: позиція Верховного Суду щодо самовільного зайняття землі біля річки
Касаційний кримінальний суд ВС підтвердив: однотипні епізоди можна кваліфікувати як один продовжуваний злочин, що дозволяє застосувати статтю 47 Кримінального кодексу. Обвинувачений був переданий на поруки трудового колективу, визнав провину, щиро розкаявся і відшкодував завдані збитки. Прокуратура наполягала на реальній сукупності злочинів, але ККС ВС залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін.
Від поля до річки: як праця стала криміналом
Чотири епізоди самовільного зайняття землі не перешкоджають звільненню від кримінальної відповідальності. Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд ВС, розглянувши справу №370/1140/23, яка залишилася майже непоміченою поза межами професійної юридичної спільноти, але має суттєве значення для кримінально-правової кваліфікації земельних правопорушень.
Йдеться про різну правову оцінку дій, пов’язаних із самовільним зайняттям земель прибережної захисної смуги річки Ірпінь: прокурор наполягав на наявності реальної сукупності злочинів, однак суди всіх інстанцій дійшли протилежного висновку. ККС ВС підтвердив: за конкретних обставин кілька однотипних епізодів можуть утворювати продовжуваний злочин, що відкриває шлях до застосування статті 47 Кримінального кодексу – звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки.
Кримінальне провадження розпочато за фактом подій, які відбулися ще в березні 2023 року на території Томашівської сільської ради Фастівського району Київської області. Під час виконання сільськогосподарських робіт тракторист, обробляючи поля, фактично перетнув межі земель, належних аграрному товариству за кадастровими номерами, самовільно зайнявши частину прибережної захисної смуги річки Ірпінь. Він незаконно заїхав на землі водоохоронної зони, які за чинним законодавством мають спеціальний правовий режим і не можуть використовуватися для сільськогосподарського обробітку без відповідних рішень органів влади.
Слідство інкримінувало обвинуваченому чотири епізоди самовільного зайняття земель загальною площею майже три гектари. Формально це були два кримінальні провадження, відкриті в один день, але згодом об’єднані судом у єдину справу. Кваліфікація злочину залишалася незмінною – за частиною другою статті 197-1 Кримінального кодексу України (самовільне зайняття земельних ділянок у значному розмірі).
Суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано кваліфікували протиправну поведінку обвинуваченого як єдиний нетяжкий злочин, звільнивши його від кримінальної відповідальності. Ключову роль відіграли не лише фактичні обставини, а й поведінка обвинуваченого після виявлення правопорушення. Він визнав вину, не заперечував факти, співпрацював зі слідством, а завдані збитки було відшкодовано, що підтверджувалося довідками органу місцевого самоврядування. Трудовий колектив аграрного товариства, де він працював, звернувся до суду з клопотанням про передачу його на поруки.
Макарівський районний суд Київської області визнав: за таких обставин є підстави для застосування статті 47 КК. Суд першої інстанції виходив з того, що обвинувачений раніше не мав судимостей, уперше вчинив нетяжкий злочин, щиро розкаявся і фактично усунув заподіяну шкоду. Кримінальне провадження було закрито, а тракториста передано на поруки трудового колективу.
Проте прокуратура не погодилася з таким підходом. На думку сторони обвинувачення, чотири епізоди самовільного зайняття землі, вчинені в різний час і щодо різних земельних ділянок, утворюють реальну сукупність злочинів. А отже, особа не може вважатися такою, що вперше вчинила злочин, і застосування статті 47 КК є неправомірним. Цю позицію прокурор послідовно відстоював не лише в апеляційній, а й навіть у касаційній інстанції.
«Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвали Макарівського районного суду Київської області від 20 лютого 2024 року й Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість застосування правил ст. 47 КК і звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 197-1 КК з передачею на поруки трудового колективу, оскільки обвинувачений вчинив чотири окремі кримінальні правопорушення, кваліфіковані за однією нормою цього Кодексу, і така обставина виключає можливість визнання його таким, що вчинив нетяжкий злочин уперше», – наголошується в матеріалах справи.
Поруки замість покарання: рішення без вироку
Касаційний кримінальний суд ВС розпочав аналіз із нагадування базових процесуальних рамок: касаційна інстанція перевіряє рішення нижчих судів у межах доводів касаційної скарги і скасовує їх лише за наявності істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону. У цій справі прокурор наполягав саме на неправильному застосуванні статті 47 КК та хибній оцінці кількості злочинів.
Вказуючи на зазначену статтю Кримінального кодексу, суд нагадав: «За правилами ст. 47 КК особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку».
Касаційний кримінальний суд ВС також звернув увагу на те, що тракторист обвинувачувався у вчиненні чотирьох епізодів незаконного самовільного зайняття земель у водоохоронній зоні: трьох ділянок загальною площею 1,86 га, а також ще однієї ділянки площею 1,11 га. Як зафіксовано в матеріалах справи, під час виконання робіт обвинувачений «використовуючи сільськогосподарську техніку, всупереч вимогам статей 112, 116-126, 150 Земельного кодексу України, які регламентують набуття та реалізацію права на землю, не маючи відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування та за відсутності будь-якого правочину, умисно, з метою збільшення посівної площі сільськогосподарських культур вийшов за межі земельних ділянок».
Даючи юридичну оцінку діям обвинуваченого, Касаційний кримінальний суд ВС погодився з рішенням апеляційного суду: трактористу «пред`являлося обвинувачення за чотирма епізодами діянь, які відповідають одному й тому самому складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, їх кваліфікація здійснюється за однією частиною статті Особливої частини КК, що виключає сукупність злочинів, на чому наполягав прокурор, і, відповідно, дає підстави для застосування правил ст. 47 КК».
У своїй постанові ККС ВС зазначив, що «поділяє висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у діях обвинуваченого сукупності кримінальних правопорушень, яка б перешкоджала застосуванню положень ст. 47 КК, з огляду на встановлені конкретні обставини справи, які свідчать про вчинення протягом нетривалого часу чотирьох тотожних діянь, об`єднаних єдиним умислом, єдиним предметом злочину, які становлять продовжуваний злочин».
Ключовим у цій справі стало розмежування між реальною сукупністю злочинів, повторністю та продовжуваним злочином. ККС ВС докладно відтворив усталені підходи кримінального права: реальна сукупність має місце тоді, коли особа вчиняє два або більше злочинів із різними складами, кожен із яких є самостійним. Повторність передбачає кілька злочинів, кваліфікованих за однією статтею, але з окремим умислом щодо кожного з них. Натомість продовжуваний злочин складається з кількох тотожних діянь, об’єднаних єдиним умислом, єдиним предметом посягання та спрямованих на досягнення одного результату. Саме в цю категорію, на переконання суду, вписувалися дії обвинуваченого: всі епізоди відбувалися протягом нетривалого часу, під час одного аграрного циклу, з використанням тієї самої техніки та з однаковою метою – збільшення посівної площі. Предмет посягання був єдиним за своєю правовою природою: землі прибережної захисної смуги річки Ірпінь. Відтак кожен окремий виїзд за межі кадастрових ділянок не мав самостійного злочинного наміру, а був елементом реалізації загального задуму.
Також суд касаційної інстанції не погодився з наведеною прокурором правовою позицією про наявність у діях обвинувачених реальної сукупності злочинів: «Указана правова позиція не є релевантною обставинам кримінального провадження, що є предметом розгляду». Відхиливши доводи прокурора, суд підкреслив: вирішальним є не множинність діянь, а характер умислу та єдність злочинного задуму. Саме ці критерії дозволили судам усіх інстанцій кваліфікувати дії як один продовжуваний злочин.
Посилаючись на відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, суд касаційної інстанції ухвалив постанову: рішення Макарівського районного суду Київської області та Київського апеляційного суду – залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Автор: Валентин Ковальський
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
