Санкції РНБО і строки суду: позиція Великої Палати ВС у справі про укази Президента
Позивач намагався оскаржити президентський указ про персональні санкції, які були запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони. Розглядаючи спір, Велика Палата ВС надала відповідь на ключове питання: чи може незнання про санкції та закритість матеріалів СБУ бути поважною причиною для пропуску строку звернення до суду.
Пропущені строки і закриті документи
Як зазначено в матеріалах справи №990/382/25, у серпні 2025 року до Касаційного адміністративного суду ВС було подано позовну заяву, що стосувалася оскарження Указу Президента України від 23 грудня 2023 року № 851/2023. Цим указом було введено в дію рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів. Позивач, діючи через свою представницю (адвоката), вимагав визнати протиправним та скасувати указ у частині, яка стосувалася застосування санкцій саме до нього. Аргументація ґрунтувалася на тому, що дане рішення було ухвалене без належних доказів, які б підтверджували підстави для застосування таких заходів.
З моменту оприлюднення президентського указу у газеті «Урядовий кур’єр» позивач фактично не мав доступу до документів, що стали підставою для внесення його до списку санкцій. Апарат РНБОУ повідомив, що пропозиції Служби безпеки України містять інформацію з обмеженим доступом, яка не підлягає копіюванню. СБУ також відмовилася надати копії документів, посилаючись на їхній статус. Таким чином, позивач залишився без можливості ознайомитися з юридичними підставами застосування до нього санкцій, а цей факт, на його думку, призвів до порушення принципу верховенства права та права на справедливий суд.
У позовній заяві було також порушено питання поновлення процесуального строку. Позивач наголошував, що жоден нормативний акт не зобов’язує громадянина України регулярно перевіряти, чи не накладено на нього санкції, а відсутність повідомлення з боку державних органів позбавила його можливості своєчасно звернутися до суду. Санкції були встановлені строком на п’ять років, і тому шестимісячний строк на їх оскарження виглядає непропорційним. За словами позивача, застосування надмірного формалізму у цьому випадку обмежує його право на доступ до правосуддя.
Касаційний адміністративний суд ВС у своїй ухвалі від 15 серпня 2025 року визнав причини пропуску строку неповажними. Суд зазначив, що президентський указ був офіційно опублікований ще у грудні 2023 року, а отже, позивач мав можливість дізнатися про його існування. Суд залишив позовну заяву без руху, запропонувавши надати інші підстави для поновлення строку. У відповідь адвокат подала заяву, де наголосила на необхідності врахування практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, було наведено приклад справи «Walchli v. France», де ЄСПЛ наголошував на тому, що національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який може обмежити справедливість провадження. Як стверджує адвокат, позивач об’єктивно не міг знати про застосовані санкції, а тому відмова у поновленні строку є проявом надмірного формалізму.
КАС ВС повернув позовну заяву, оскільки сам позивач не навів інших підстав для поновлення строку та не надав доказів поважності причин його пропуску. Це рішення стало підставою для подання апеляційної скарги до Великої Палати ВС. Як вважала адвокат, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, застосувавши надмірний формалізм. Вона підкреслила, що неможливо вимагати від громадянина перевіряти, чи не накладено на нього санкції, якщо він навіть не припускає такої можливості. Крім того, санкції суттєво впливають на реалізацію базових прав і свобод, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами.
Пасивність не звільняє від наслідків
У листопаді 2025 року до Великої Палати ВС надійшов відзив на апеляційну скаргу громадянина, в якому сторона представника Президента України наполягала на законності ухвали Касаційного адміністративного суду ВС.
Досліджуючи матеріали справи, Велика Палата ВС нагадала: Конституція України гарантує кожному право на оскарження рішень і дій органів державної влади, а завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав і свобод у публічно-правових відносинах. Водночас реалізація права на судовий захист пов’язана з дотриманням процесуальних строків, установлених Кодексом адміністративного судочинства. Для звернення до адміністративного суду передбачено шестимісячний строк, який обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Велика Палата ВС детально зупинилася на природі процесуальних строків, підкресливши, що вони слугують забезпеченню юридичної визначеності, стабільності публічно-правових відносин і дисциплінуванню учасників судового процесу. Поновлення такого строку можливе лише за наявності об’єктивно непереборних обставин, які не залежали від волі позивача та унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Саме на позивача покладається обов’язок довести поважність причин пропуску строку належними доказами.
Зважаючи те, що предметом оскарження був президентський указ, суд дійшов висновку: цей указ є актом індивідуальної дії, оскільки він адресований конкретним особам, не містить загальнообов’язкових правил поведінки та спрямований на припинення конкретних правовідносин. Саме тому до нього застосовується загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Як було встановлено, президентський указ офіційно опублікований у газеті «Урядовий кур’єр» 26 грудня 2023 року. Відповідно, перебіг строку на його оскарження розпочався 27 грудня 2023 року і завершився 27 червня 2024 року. Натомість позов було подано лише у серпні 2025 року, тобто з пропуском строку більш аніж на рік.
У свою чергу, позивач зазначав, що оприлюднення указу не може свідчити про його обізнаність щодо порушення прав, а також вказував на відсутність доступу до матеріалів, які стали підставою для застосування санкцій. Проте Велика Палата ВС відхилила ці аргументи. Суд підкреслив: чинне законодавство не зобов’язує Президента України додатково повідомляти осіб про прийняття указів, у тому числі індивідуального характеру. Офіційне оприлюднення в передбачених законом виданнях є належним способом доведення таких актів до відома, а незнання їх змісту не звільняє від юридичних наслідків.
Крім того, матеріали справи свідчили, що вже наприкінці грудня 2023 року сторона захисту зверталася із запитами до СБУ та РНБО у межах надання правової допомоги, що підтверджує обізнаність позивача про застосовані до нього санкції. Відмова у наданні копій документів була зумовлена наявністю в них інформації з обмеженим доступом. Проте цей факт, на переконання суду, не позбавляє можливості звернутися до суду в установлені строки. Процесуальне законодавство передбачає механізми витребування доказів безпосередньо судом уже в межах відкритого провадження.
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, Велика Палата ВС нагадала: застосування наслідків пропуску процесуальних строків саме по собі не є порушенням права на доступ до суду. Навпаки, безпідставне поновлення строків після значного часу може порушувати принцип правової визначеності. Суд також зауважив, що пасивна поведінка особи та небажання своєчасно реалізувати процесуальні права не можуть визнаватися поважною причиною.
Розглянувши матеріали справи, Велика Палата ВС постановила: апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду ВС – без змін. Це рішення підтверджує, що принцип юридичної визначеності має пріоритет над суб’єктивними поясненнями сторін, а пасивна поведінка не може бути виправданням для пропуску строків.
Автор: Валентин Коваль
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
