Керування під забороною: суд у Солоному наголосив на обов’язковості належного повідомлення водія

Суд у селищі Солоне розглянув справу про притягнення водія до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у період дії тимчасового обмеження у праві керування. У своїй постанові суд підкреслив: сама наявність такої заборони не є достатньою підставою для покарання без доведення обізнаності особи про її існування. Це рішення – про межі доказування у справах за частиною третьою статті 126 КУпАП.

Суд не дописує протокол: фабула – межа процесу

Солонянський районний суд Дніпропетровської області розглянув справу №192/3268/25, яка стосувалася притягнення водія до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у період дії тимчасового обмеження у праві керування.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 9 грудня 2025 року в селі Василівка автомобілем марки «ВАЗ-2106» керував водій, «відносно якого постановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами постановою про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами». Саме ця обставина, на думку поліції, утворювала склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 126 КУпАП.

У цій справі важливим стало з’ясування не лише факту керування транспортним засобом, а й обізнаності водія про наявність чинного тимчасового обмеження у праві керування. Саме ця ознака є визначальною для кваліфікації дій за частиною третьою статті 126 КУпАП, оскільки відповідальність настає не автоматично з моменту винесення відповідної постанови у виконавчому провадженні, а за умови, що особа знала або повинна була знати про встановлену заборону.

Особливу увагу суд приділив змісту самого протоколу про адміністративне правопорушення. У документі зафіксовано дату, час і місце події, марку та реєстраційний номер автомобіля, а також зазначено, що на момент керування транспортним засобом діяло тимчасове обмеження у праві керування, встановлене у межах виконавчого провадження ще у квітні 2020 року. Водночас у протоколі відсутні будь-які відомості про спосіб доведення цієї інформації до відома водія, а також не зазначено: чи вручалася йому постанова виконавця особисто, чи надсилалася поштовим зв’язком, чи оголошувалася в інший передбачений законом спосіб.

Матеріали справи не містили підтверджень отримання копії постанови про тимчасове обмеження, доказів ознайомлення з її змістом або відомостей про відмову від підпису при її врученні. Так само відсутні дані про надсилання відповідної постанови рекомендованим листом або про фіксацію факту повідомлення через електронні засоби зв’язку. Твердження про обізнаність водія щодо наявності обмеження залишалося лише припущенням, яке не було підтверджене жодним належним і допустимим доказом. Саме ця прогалина у доказуванні стала визначальною для оцінки меж судового розгляду та допустимості подальшої правової кваліфікації дій особи.

«Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», – наголосив суд першої інстанції.

Неявка не дорівнює вині: припущення – не факти

Особа, стосовно якої складено протокол, у судове засідання не з’явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки не повідомлялися, клопотань про відкладення розгляду не надходило. Розгляд справи відбувся за відсутності правопорушника, що відповідає положенням статті 268 КУпАП, відповідно до якої участь особи у справах цієї категорії не є обов’язковою.

Під час аналізу матеріалів суд виходив із загальних конституційних принципів законності діяльності органів державної влади та посадових осіб. Застосування адміністративної відповідальності можливе виключно за умови дотримання визначеної законом процедури та за наявності всіх елементів складу правопорушення. Адміністративний проступок, відповідно до статті 9 КУпАП, має бути протиправним, винним і доведеним у передбаченому законом порядку.

У матеріалах справи наведено практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Карелін проти Росії»: за відсутності сторони обвинувачення суд не може самостійно шукати докази винуватості особи. У протилежному випадку порушується принцип рівності сторін і змагальності процесу, а особа фактично позбавляється можливості захищатися від обвинувачення перед незалежним і безстороннім судом.

Саме з урахуванням цих стандартів суд дійшов висновку: наданих матеріалів недостатньо для встановлення суб’єктивної сторони правопорушення. Факт існування постанови про тимчасове обмеження сам по собі не є достатнім доказом вини, якщо не доведено, що водій був обізнаний про її ухвалення та зміст. За відсутності таких доказів відсутній склад адміністративного правопорушення.

Суд звернув увагу й на значний часовий розрив між датою винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження та датою виявлення факту керування транспортним засобом. Між цими подіями минуло понад п’ять років, що об’єктивно посилює вимоги до доказування обізнаності особи про чинність такого обмеження на момент зупинки транспортного засобу. В умовах тривалого часу саме на орган, який ініціює притягнення до відповідальності, покладається обов’язок довести, що заборона не лише формально існувала, а й була відома адресатові.

З урахуванням усіх цих обставин суд вирішив, що надані матеріали не дають можливості беззаперечно встановити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення. Факт керування транспортним засобом був зафіксований, однак суб’єктивна сторона правопорушення – усвідомлення водієм чинності тимчасового обмеження – залишилася недоведеною. За таких умов будь-яке притягнення до відповідальності суперечить принципу презумпції невинуватості.

Відповідно до статті 247 КУпАП провадження у справі не може бути розпочато, а розпочате – підлягає закриттю, якщо відсутні подія або склад адміністративного правопорушення. Адміністративна відповідальність не може ґрунтуватися на припущеннях або неповних доказах, а будь-які сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи, яку притягають до відповідальності.

Враховуючи ці обставини, суд постановив: справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП – закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.