Обірване життя: суд в Одесі виніс вирок у справі про наїзд на вагітну жінку

Суд в Одесі визнав водійку винною у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження жінці-пішоходу. Йдеться про ДТП на нерегульованому переході в темну пору доби, наслідком якого стали складні травми та переривання вагітності потерпілої. Суд призначив три роки позбавлення волі з випробуванням на один рік, не застосувавши додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Непоправна помилка: загибель дитини

Пересипський районний суд міста Одеси розглянув кримінальну справу №523/25146/25 за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України – порушення правил безпеки дорожнього руху водієм, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Обставини події виглядають типовими для української статистики ДТП, але правова оцінка – далеко не буденна. Увечері 25 грудня 2024 року водійка автомобіля «BMW X6», рухаючись вулицею Михайла Грушевського в Одесі, наблизилася до нерегульованого пішохідного переходу. Попри наявність відповідної розмітки та дорожнього знаку, вона не зменшила швидкість і допустила наїзд на жінку, яка перетинала проїзну частину справа наліво по ходу руху транспортного засобу.

Суд детально відтворив нормативну основу встановленого порушення, пославшись на пункти 2.3 «б» та 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 р. Йдеться не лише про формальне невиконання вимог дорожнього знака чи розмітки, але й про важливий обов’язок – дотримуватися уваги та контролювати дорожню обстановку, а за необхідності зупинитися, щоб надати дорогу пішоходу. У конкретних обставинах водійка мала реальну технічну можливість уникнути наїзду, а встановлене порушення безпосередньо призвело до настання тяжких наслідків, що підтверджує наявність прямого причинного зв’язку між її діями та заподіяною шкодою.

Висновок комісійної судово-медичної експертизи кваліфікував ушкодження жінки-пішохода як тяжкі. Потерпіла отримала закриту черепно-мозково-лицеву травму, переломи кісток носа, орбіти та основи черепа, забій головного мозку, переломи поперекових хребців, множинні переломи кісток тазу. Особливо трагічним наслідком стало переривання вагітності та загибель ненародженої дитини. Сукупність ушкоджень була небезпечною для життя самої жінки-пішохода.

Правова кваліфікація за частиною другою статті 286 КК України не викликала сумнівів. Водійка повністю визнала вину, не оспорювала фактичні обставини ДТП, підтвердила свою необережність і пояснила, що не відчула моменту зіткнення, сприйнявши наїзд як звук від удару камінця. Суд застосував частину третю статті 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо неоспорюваних обставин, обмежившись допитом обвинуваченої та письмовими матеріалами.

У цій частині вирок свідчить про класичну логіку необережного злочину: відсутність умислу не нівелює кримінальної відповідальності, якщо особа повинна була і могла передбачити наслідки. Суд окремо підкреслив, що дотримання ПДР дозволило б уникнути трагедії. Саме ця теза стала визначальною для встановлення вини.

Водночас кримінальна справа не містить ознак обтяжуючих обставин, зокрема керування у стані сп’яніння. Це важливо, адже стаття 75 КК України прямо забороняє застосування випробування у випадках, коли ДТП вчинене в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. У цій справі таких підстав не було, що відкрило суду можливість застосувати механізм звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Сукупність характеристик особи також зіграла значну роль. Обвинувачена раніше не судима, має позитивні характеристики, працює водієм, утримує неповнолітню дитину та матір похилого віку, відшкодувала матеріальні й моральні збитки у повному обсязі. Потерпіла, у свою чергу, подала нотаріально посвідчене клопотання про розгляд справи без її участі та не заявляла претензій після компенсації шкоди.

З точки зору доказування та кваліфікації вирок виглядає бездоганно структурованим. Однак головна інтрига цієї справи полягає не у встановленні вини, а у виборі міри покарання та відмові від додаткової санкції.

Покарання без ізоляції: гуманізм чи драматизм?

Дослідивши матеріали справи, Пересипський районний суд міста Одеси ухвалив: визнати водійку винною у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортним засобом; на підставі ст.75, п.п.1-2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, – звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на один рік, якщо протягом визначеного іспитового строку зазначена особа не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Таким чином, суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки та звільнив засуджену від його відбування з іспитовим строком на один рік. Враховано наявність двох пом’якшуючих обставин, передбачених ст. 66 КК України: щире каяття та повне відшкодування завданої шкоди. Обтяжуючих обставин у справі не встановлено. При цьому суд керувався положеннями ст. 69-1 КК України, що обмежує верхню межу покарання двома третинами максимального строку. Хоча було призначено мінімальний строк, застосування зазначеної норми свідчить про прагнення до пом’якшення покарання.

Найбільш дискусійним аспектом стала відмова від додаткового покарання – позбавлення права керування транспортними засобами. Суд аргументував це тим, що засуджена працює водієм, забезпечує сім’ю, має неповнолітню дитину, а її мати потребує допомоги. Враховано також тривалий водійський стаж з 2008 року без притягнення до відповідальності.

У мотивувальній частині звучить теза про «нагальну потребу» у збереженні права керування для виконання трудових і сімейних обов’язків. Фактично суд поставив соціально-економічні наслідки позбавлення права керування – вище за каральний ефект цієї санкції. Чи відповідає це принципу справедливості? З одного боку, індивідуалізація покарання є фундаментальною засадою кримінального права. Стаття 65 КК України прямо вимагає враховувати особу винного та обставини справи. З іншого – ДТП на пішохідному переході з тяжкими наслідками традиційно сприймається як підвищена суспільна небезпека, що обґрунтовує тимчасове усунення особи від керування.

Суд фактично констатував, що мета покарання – не лише кара, а й виправлення та попередження нових злочинів – може бути досягнута без ізоляції та без обмеження професійної діяльності. Нагляд покладено на орган пробації, встановлено обов’язки періодичної реєстрації та повідомлення про зміну місця проживання чи роботи. Проте залишається питання превенції. Пішохідний перехід є зоною підвищеного захисту. І коли навіть тяжкі наслідки не призводять до тимчасового позбавлення права керування, це може формувати відчуття м’якості правозастосування.

Водночас дана справа не містить даних про системні порушення з боку водійки чи її зневагу до правил у минулому. Суд зробив ставку на каяття, компенсацію та позитивну характеристику, визнавши, що виправлення можливе в умовах суспільства. Вирок – на межі між гуманізмом і ризиком створення сигналу про можливість уникнення реальних обмежень за тяжке ДТП. Остаточну оцінку такому підходу може надати лише час і статистика повторних правопорушень.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.