ВС: передача даних про ЗСУ ворогу через месенджер — це колабораційна діяльність, а не просто поширення інформації

У практиці воєнного часу питання кримінально-правової кваліфікації інформаційної поведінки набуло особливої ваги: межа між «поширенням інформації» та фактичною співпрацею з ворогом часто є тонкою, але критичною з точки зору відповідальності. Саме тому позиції Верховного Суду у таких справах формують чіткі орієнтири для правозастосування.

У постанові у справі № 202/14884/23 від 2 квітня 2026 року Верховний Суд розмежував, чи є передача інформації про розташування ЗСУ конкретному представнику держави-агресора поширенням інформації, чи формою допомоги у веденні бойових дій.

Обставини справи

Місцевий суд визнав жінку винуватою у колабораційній діяльності та призначив їй 13 років позбавлення волі з додатковими санкціями. Апеляційний суд залишив цей вирок без змін.

Засуджена, перебуваючи у м. Новогродівці, протягом кількох днів через месенджер «Telegram» передавала військовослужбовцю рф інформацію про розташування підрозділів ЗСУ, зокрема в лікарні, навчальному закладі, поліцейській станції та інших об’єктах.

У суді вона заперечувала свою вину, стверджувала, що не пам’ятає переписку та що її акаунт міг бути зламаний. Водночас факт спілкування з цією особою та передання інформації про розташування військових у лікарні вона не заперечувала. Суд визнав її версію захисту необґрунтованою та такою, що спростовується доказами.

Водночас у касаційній скарзі захисник наполягав, що дії жінки слід кваліфікувати як поширення інформації про розташування ЗСУ (ч. 2 ст. 114-2 КК України), а не як колабораційну діяльність.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що аргументи захисника про те, що вчинки засудженої не можна вважати допомогою у веденні бойових дій, є неспроможними, адже за змістом чинного законодавства така допомога охоплює дії не тільки фізичного, але й інформаційного характеру, як-от передача ворогові військово значущих відомостей.

Суд наголосив: «…винна особа не може не усвідомлювати, що внаслідок таких дій буде завдано шкоди підрозділам ЗСУ, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України».

Не можна визнати слушними також міркування скаржниці щодо наявності в діянні засудженої ознак кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 114-2 КК.

Указаною нормою передбачено відповідальність за несанкціоноване поширення в умовах воєнного стану інформації про переміщення, рух чи розташування ЗСУ за можливості їх ідентифікації на місцевості.

Натомість ч. 7 ст. 111-1 КК визначено колабораційну діяльність; серед іншого, установлено караність за надання допомоги у веденні бойових дій проти ЗСУ. Така діяльність як елемент співпраці з представником держави-агресора може бути в різних формах, зокрема і наданні їм потрібної інформації.

ВС підкреслив, що у цій справі встановлено, що, неодноразово спілкуючись із представником рф (військовослужбовцем), засуджена надавала йому запитувану інформацію і в такий спосіб допомагала ворогу у веденні бойових дій. Отже, окреслена ситуація не охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 114-2КК.

Суд дійшов висновку, що за встановлених фактичних обставин кримінального провадження діяння засудженої правильно кваліфіковано за ч. 7 ст. 111-1 КК.

Верховний Суд підтвердив, що призначене покарання відповідає вимогам закону, воно враховує особливо тяжкий характер злочину, дані про особу засудженої та є справедливим і необхідним для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, Верховний Суд закріпив підхід: передача військово значущої інформації представнику держави-агресора в межах взаємодії з ним є колабораційною діяльністю, навіть якщо така допомога має інформаційний характер.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.