Громадянину Бангладеш відмовили у візі через непідтверджену мету поїздки: чому роботодавець програв суд з МЗС

17:09, 15 червня 2026
telegram sharing button
facebook sharing button
viber sharing button
twitter sharing button
whatsapp sharing button
Київський окружний адмінсуд відмовив у задоволенні позову роботодавця, який просив скасувати рішення про відмову у видачі довгострокової візи громадянину Бангладеш, зазначивши, що оскаржувати таке рішення має сам заявник, а не потенційний роботодавець.
Громадянину Бангладеш відмовили у візі через непідтверджену мету поїздки: чому роботодавець програв суд з МЗС
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Київський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом ТОВ до Міністерства закордонних справ України щодо оскарження рішення Посольства України в Республіці Індія про відмову у видачі довгострокової візи категорії D04 громадянину Народної Республіки Бангладеш, якого товариство планувало працевлаштувати в Україні.

Позивач просив визнати рішення про відмову у видачі візи протиправним і скасувати його, а також зобов’язати Міністерство закордонних справ через Посольство України в Республіці Індія повторно розглянути заяву на оформлення візи.

Обставини справи

ТОВ зазначало, що виступало роботодавцем громадянина Народної Республіки Бангладеш, для працевлаштування якого були оформлені необхідні документи, зокрема отримано дозвіл на застосування праці іноземця, підготовлено трудовий договір, оформлено страховий поліс, а також надано гарантійний та спонсорський листи і запрошення на роботу. Товариство також взяло на себе зобов’язання щодо фінансового забезпечення перебування іноземця в Україні.

20 грудня 2024 року іноземець звернувся до Посольства України в Республіці Індія із заявою про оформлення довгострокової візи типу D04 з метою працевлаштування. Після подання необхідних документів його заява була зареєстрована у візовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Під час особистої співбесіди консульські посадові особи дійшли висновку, що заявник не зміг підтвердити мету запланованого перебування в Україні. Зокрема, він не надав пояснень щодо укладення трудового договору, не зміг повідомити інформацію про компанію-роботодавця, місце свого перебування в Україні та строки майбутнього перебування.

За результатами співбесіди консульська посадова особа прийняла рішення про відмову у видачі довгострокової візи на підставі підпункту 8 пункту 28 Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №118 від 1 березня 2017 року, а саме у зв’язку з відсутністю доказів, що підтверджують мету запланованого перебування в Україні.

Не погодившись із таким рішенням, ТОВ звернулося до суду, вважаючи відмову необґрунтованою та такою, що суперечить законодавству. Позивач наголошував, що всі необхідні документи були подані у повному обсязі, а також посилався на лист Служби безпеки України про відсутність рішення щодо заборони в’їзду заявнику в Україну.

Міністерство закордонних справ України заперечувало проти задоволення позову та зазначало, що подання повного пакета документів саме по собі не створює обов’язку оформити візу. Відповідач наполягав, що вирішальне значення мали результати співбесіди, під час якої заявник не підтвердив мету своєї поїздки до України.

Позиція та висновки суду

Суд зазначив, що право на звернення до адміністративного суду передбачає наявність конкретного порушення прав, свобод або законних інтересів саме тієї особи, яка подає позов.

Предметом спору у цій справі було рішення про відмову у видачі візи, прийняте стосовно громадянина Народної Республіки Бангладеш. Саме ця особа була заявником у візовій процедурі, подавала документи, проходила співбесіду та була безпосереднім учасником відповідних адміністративних правовідносин.

Суд підкреслив, що індивідуальний акт суб’єкта владних повноважень породжує юридичні наслідки для тієї особи, якій він адресований або правового статусу якої безпосередньо стосується. У цьому випадку рішення про відмову у видачі візи стосувалося виключно іноземного громадянина, а не ТОВ.

На переконання суду, дозвіл на застосування праці іноземця, трудовий договір, гарантійний лист, спонсорський лист та інші документи, подані у межах візової процедури, не надають роботодавцю самостійного суб’єктивного права вимагати оформлення візи іноземцю та не створюють права на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду індивідуального візового клопотання іншої особи.

Суд наголосив, що заінтересованість роботодавця у прибутті працівника до України не є тотожною порушенню його права. Захисту в адміністративному судочинстві підлягає лише безпосередньо порушене право або охоронюваний законом інтерес, а не економічні чи організаційні очікування особи щодо результату адміністративної процедури, учасником якої вона не є.

Окремо суд у справі № 320/30515/25 зазначив, що право на звернення за отриманням візи, як і право на оскарження рішення про відмову у її видачі, є особистим правом заявника. Звернення до суду юридичної особи з вимогами про скасування рішення, прийнятого щодо іншої особи, фактично призводило б до підміни волевиявлення цієї особи та втручання у сферу її особистих прав.

Суд вказав, що навіть наявність договірних відносин між роботодавцем та іноземцем не надає роботодавцю повноважень діяти замість цієї особи у питаннях, які стосуються її права на в’їзд в Україну та отримання візи.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Burden v. the United Kingdom», «Norris v. Ireland» та «Klass and Others v. Germany», суд наголосив, що особа може оскаржувати рішення лише за умови, якщо вона безпосередньо зачеплена відповідним заходом. Абстрактна або опосередкована заінтересованість не є достатньою підставою для звернення до суду.

За висновком суду, ТОВ не довело наявності власного порушеного права або законного інтересу, який підлягав би захисту шляхом скасування рішення про відмову у видачі візи іншій особі. Саме громадянин Народної Республіки Бангладеш як адресат індивідуального акта є належною особою для оскарження такого рішення.

У зв’язку з відсутністю у позивача належного процесуального статусу для оскарження рішення про відмову у видачі візи суд не надавав оцінки доводам сторін щодо достатності поданих документів, результатів співбесіди, значення листа СБУ, статусу Бангладеш як країни міграційного ризику чи дотримання процедури апеляційного перегляду візового рішення.

Київський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом, прийнятим щодо громадянина Народної Республіки Бангладеш, а не щодо ТОВ, тому підстав для задоволення позову немає.

У задоволенні позову ТОВ до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у видачі візи відмовлено повністю.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Виступ Генерального прокурора Руслана Кравченка на Ministerial Dialogue Group