Зброя для цивільних: де закінчується право на захист і починається кримінальна відповідальність
Жахлива подія 18 квітня у Голосіївському районі Києва, де зловмисник холоднокровно вбив шістьох людей, спровокувала нову хвилю дискусії про право на вільне носіння вогнепальної зброї. Ситуація, яка продемонструвала вразливість громадян у громадських місцях, де навіть наявність поліції не гарантує негайного припинення вогню терориста, ставить перед суспільством та правниками гостре питання: чи є легалізація зброї панацеєю, чи вона лише створить нову хвилю насильства?
Станом на квітень 2026 року Україна залишається єдиною країною в Європі, де немає спеціального закону, що регулює обіг цивільної зброї. Основні моменти все ще регулюються підзаконними актами МВС, зокрема Наказом № 622 від 21.08.1998. Трагедія в Києві, стала новим тригером, що актуалізував запит на самозахист. Проте легалізація зброї — це не лише зміна процедури її придбання, а й докорінний перегляд інституту необхідної оборони. Без комплексного підходу до реформування Кримінального кодексу України, кожен озброєний вчитель чи пенсіонер ризикує опинитися на лаві підсудних поряд із терористами.
Чинне законодавче регулювання
Сьогодні в Україні діє дозвільна система, яка чітко розмежовує типи зброї та категорії осіб, що мають право на її володіння. Цивільні особи мають право на пневматичну та газову зброю з 18 років, мисливську гладкоствольну з 21 року та мисливську нарізну з 25 років. Проте володіння бойовими пістолетами для пересічного громадянина залишається забороненим, за винятком нагородної зброї.
Ще у лютому 2022 року, напередодні початку повномасштабного вторгнення, Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт № 5708 про право на цивільну вогнепальну зброю. Документ був проголосований у першому читанні, проте його подальший розгляд та остаточне ухвалення тривалий час відкладалися через умови воєнного стану та дискусії щодо обсягу прав власників.
Про ключові положення законопроєкту № 5708, нову класифікацію, цифровий контроль, детальний перелік вимог до власників, заборони та правила носіння читайте в матеріалі «Судово-юридичної газети».
У 2024 році було прийнято Закон № 3899-IX, який дозволяє цивільним декларувати знайдену або отриману вогнепальну зброю для відсічі агресії. Це тимчасова легалізація на період війни, яка не означає вільного носіння зброї у цивільному житті для самозахисту.
Аналіз судової практики: пастка «Необхідної оборони»
Аналіз судових рішень демонструє, що навіть за наявності дозволу на зброю, її застосування часто трактується судами як злочин.
Межа між обороною та розправою
Постанова ККС ВП від 03.11.2022 року у справі № 953/21580/19. Засуджений вистрілив у палець адвокату, який стукав у вікно його машини. Захист стверджував, що це була оборона від групи осіб. Однак ВС зазначив, що у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Суд зазначив, що засуджений свідомо дістав справний, придатний для стрільби пістолет та здійснив з нього постріл, коли біля автомобіля знаходився тільки адвокат, який стояв біля дверцят водія та вів зйомку на мобільний телефон.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2026 року у справі № 126/2558/24 ключовим є питання використання цеглини як знаряддя умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) та відсутності стану необхідної оборони (ст. 36 КК України). Обвинувачений шукав особу, яку підозрював у крадіжці грошей. Версія захисту будувалась на стані необхідної оборони або принаймні перевищенні її межі (ст. 118 КК).
ВС нагадав, що необхідною обороною є дії з метою захисту від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди, необхідної і достатньої для негайного відвернення або припинення посягання, без перевищення меж (ч. 1 ст. 36 КК).
Перевищенням є умисне заподіяння тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних), яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Відповідальність — лише за ст. 118 КК.
Обидві постанови демонструють межі застосування інституту необхідної оборони. ВС продовжує вимагати ретельного аналізу реального посягання та співрозмірності захисту, але не виправдовує явно надмірні дії. Якщо захист переходить у розправу злочин кваліфікується, як умисне вбивство за статтею 115 КК, а не ст. 118.
Перевищення меж необхідної оборони (Стаття 118 КК)
Це ситуація, коли напад дійсно був, але засіб захисту був надмірним.
Постанова ККС ВП від 20.11.2025 року у справі №233/2245/22. Потерпілий перший напав на обвинуваченого, спричинивши перелом плеча та забиття голови. Обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вдарив нападника ножем у груди, від чого той помер.
ВС визнав, що обвинувачений перебував у стані необхідної оборони, оскільки напад був реальним. Проте застосування ножа в цій ситуації явно не відповідало небезпечності посягання. Дії перекваліфікували на ст. 118 КК (вбивство при перевищенні меж оборони), що передбачає м'якше покарання, ніж вбивство.
Постанова ВС у справі № 243/9755/20 від 25.01.2023. ВС погодився з апеляційним судом, що події злочину — перевищення меж оборони, оскільки напад потерпілого був реальним мотивом для захисту, але відповідь була надто жорсткою.
Право на необхідну оборону передбачене ККУ і виникає у разі наявності реального суспільно небезпечного посягання або безпосередньої загрози заподіяння шкоди, що потребує негайного захисту. Такий стан може виникати не лише під час фактичного нападу, а й тоді, коли поведінка особи створює обґрунтовану та реальну загрозу.
Оцінюючи наявність необхідної оборони, суд враховує характер і інтенсивність дій нападника, спрямованість його наміру, а також обставини, за яких особа здійснювала захист. У кожному випадку здійснюється порівняльний аналіз посягання та дій захисту, щоб встановити, чи були вони необхідними та чи не було перевищено межі необхідної оборони.
Уявна оборона (Стаття 37 КК)
Це стан, коли реального нападу не було, але людина помилково думала, що він є.
Постанова ВС у справі № 766/6160/23 від 02.04.2026. Обвинувачений стверджував, що діяв у стані уявної оборони, бо потерпілий йшов на нього з агресивною лайкою та стиснутими кулаками. Обвинувачений вдарив його ножем у живіт.
ВС відмовив у кваліфікації за ст. 118 КК України (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або уявної оборони). Дії обвинуваченого не можуть кваліфікуватися за ст. 118 КК, якщо не встановлено реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого (лише словесна агресія, лайка та наближення без фізичного нападу чи зброї).
Поведінка потерпілого обмежувалася висловлюваннями, що не створювало невідкладної необхідності заподіювати тяжке тілесне ушкодження ножем у живіт. Тому, відсутні підстави як для необхідної оборони (ст. 36 КК), так і для уявної оборони (ст. 37 КК).
Навіть фізична перевага потерпілого та стан здоров’я обвинуваченого, що перебував після інсульту, не були визнані достатніми для обґрунтованої помилки щодо загрози життю.
Агресивна поведінка та право на захист
Якщо людина сама спровокувала конфлікт або незаконно вторглася до когось, вона втрачає право на необхідну оборону.
Постанова ВС від 26.03. 2026 року у справі № 542/1701/22. Верховний Суд повністю відхилив касаційну скаргу захисника і залишив без зміни вирок районного суду (10 років позбавлення волі за ч. 1 ст. 115 КК) та ухвалу апеляційного суду. Засуджений у нетверезому стані прийшов до чужого будинку, погрожував вбивством і вибивав двері. Власник будинку вийшов з ножем для самозахисту, проте засуджений відібрав ніж і вбив ним власника.
Дії засудженого не можна вважати необхідною обороною. Він сам виявив агресію та намагався незаконно потрапити до житла, а потерпілий лише вживав безпекових заходів у себе вдома.
ВС підкреслює, що для ст. 118 КК обов’язково потрібне реальне суспільно небезпечне посягання, а не просто наявність ножа в руках потерпілого, який захищав свій дім. Після відібрання знаряддя подальші дії мають бути явно співрозмірними і припинятися відразу після усунення загрози.
Зброя в тилу (Стаття 43-1 КК)
Важливе рішення щодо використання зброї цивільними під час війни поза зоною бойових дій.
Постанова ВС від 31.03.2026 року у справі № 607/18500/23. Верховний Суд повністю відхилив касаційну скаргу захисника і залишив без зміни вирок апеляційного суду, яким особу визнано винуватим за ч. 1 ст. 263 КК (незаконне придбання та зберігання вогнепальної зброї без дозволу). Чоловік зберігав нарізну зброю без дозволу, стверджуючи, що налаштовує її для ЗСУ і діє в стані крайньої необхідності для відсічі агресії РФ.
ВС постановив, що ст. 43-1 КК застосовується лише тоді, коли дії безпосередньо спрямовані на відсіч конкретної існуючої загрози. Оскільки в Тернопільській області не велися активні бойові дії, зберігання зброї вдома не відповідало обстановці відсічі агресії та не охоплювалося бойовим імунітетом.
Дії особи підпадають під ст. 43-1 КК лише якщо вони безпосередньо спрямовані на відсіч і стримування збройної агресії РФ і вчинені в обстановці, коли небезпеку не можна усунути іншими засобами.
Незаконне зберігання нарізної вогнепальної зброї цивільною особою залишається злочином, навіть якщо це зброя для фронту або для налаштування.
Проблема комплексної реформи
Головна теза, яку підтверджує судова практика: проста легалізація зброї без зміни кримінального законодавства є правовою пасткою. Згідно зі ст. 36 КК України, необхідна оборона — це дії для припинення посягання шляхом заподіяння шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці. Проте суди часто вважають, що якщо у нападника був ніж або палиця, а у іншої особи пістолет — особа зі зброєю перевищує межі оборони (ст. 118, 124 КК). Винятками, де шкода нападнику не обмежена, є лише три випадки:
- Напад озброєної особи.
- Напад групи осіб.
- Протиправне насильницьке вторгнення у житло.
Вкрай важливо розрізняти момент виникнення права на захист. В українській судовій практиці захист осіб, що відбувається на випередження нападника майже завжди стає синонімом обвинувального вироку. Поки нападник не спрямував зброю безпосередньо на особу або не натиснув на гачок, постріл у відповідь вважається передчасним.
Така позиція ігнорує динаміку конфлікту, подібну до трагедії у Києві, де секунди зволікання коштують життя, і фактично позбавляє цивільних шансу на порятунок, змушуючи їх чекати на перший постріл нападника.
Без запровадження законодавчої презумпції правомірності дій того, хто обороняється, та розширення переліку випадків оборони, зброя в руках громадян стане гарантією не безпеки, а судового переслідування.
Легалізація не може бути механічним актом продажу пістолетів. Вона потребує комплексного підходу:
- Прийняття профільного Закону, з чітким визначенням категорій зброї та прав власників.
- Реформа ст. 36 КК України: Розширення поняття «абсолютної самооборони» на випадки захисту від масових розстрілів та терористичних актів у громадських місцях.
- Система навчання, та обов’язкові курси не лише стрільби, а й такмеду та правової підготовки.
- Повна інтеграція в Єдиний реєстр зброї з ретельною перевіркою психічного стану та кримінального минулого для майбутнього власника зброї.
Безпека починається з відповідальності не лише громадян, а й законодавця, який має створити цілісну систему захисту права на життя.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
