Комітет Верховної Ради розгляне законопроєкти про повернення необмеженого строку звернення до суду за стягненням заробітної плати

Комітет Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу розгляне на черговому засіданні:

• Проєкт Закону про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України щодо забезпечення права застосування необмеженого строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (13664, н. д. Гнатенко В.С.);
• Проєкт Закону про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України щодо забезпечення права працівника на необмежений строк звернення до суду з позовом про стягнення невиплачених сум (13664-1, н. д. Третьякова Г.М., Вінтоняк О.В. та ін.);
• Проєкт Закону про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України (13664-д, н. д. Третьякова Г.М. та ін.);

Проєктами пропонується внести зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, якими передбачається встановити, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Нардепи задаються питанням: чи можна обмежити право людини на зароблені гроші трьома місяцями?

Новий документ пропонує розширити сферу захисту не тільки на терміні «заробітна плата», а ще  на:

• Усі виплати, що належать працівнику (премії, надбавки, компенсації);
• Виплати за колективним чи трудовим договором;
• Соціальні та компенсаційні гарантії.

ГНЕУ погоджується, що передбачений чинною редакцією ч. 2 ст. 233 КЗпП тримісячний строк для звернення до суду не забезпечує належного рівня захисту трудових прав працівників, водночас вважає, що доречніше було б застосувати систему строків (позовна давність), передбачену у Цивільному кодексі України. Це створило б   єдині і рівні умов для всіх громадян і організацій при зверненні до суду з питань, що виникають із споріднених правовідносин, врегульованих нормами цивільного і трудового права, у єдиному процесуальному порядку.

Також ГНЕУ звертає увагу, що визначення у запропонованих змінах заробітної плати як «усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством» суперечить ч. 1 ст. 94 КЗпП, згідно з якою «заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Історія питання

До липня 2022 року закон містив спеціальну норму, відповідно до якої працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних виплат без будь-яких строкових обмежень, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це положення відображало підвищений рівень захисту конституційного права на працю і відповідало правовим позиціям Конституційного Суду України, який у своїх рішеннях 2013 року наголошував, що заробітна плата як винагорода за працю не може бути обмежена строками давності, адже таке обмеження фактично звужує зміст права на судовий захист.

Верховний Суд України також неодноразово підтверджував цю позицію, зокрема у постанові від 26 жовтня 2016 року, де зазначив, що вимоги про оплату праці не можуть бути відхилені через пропуск строку. Таким чином, до 2022 року в Україні сформувалася стабільна правова практика, яка виходила з необмеженості строку для звернення до суду з вимогами про заробітну плату. 

Ситуація змінилася після ухвалення Закону № 2352-IX «Про оптимізацію трудових відносин» від 19 липня 2022 року, яким зазначену гарантію було скасовано, і всі вимоги працівників щодо заробітної плати були підпорядковані загальному тримісячному строку. Це призвело до суттєвого звуження прав працівників, особливо у випадках приховування нарахувань або систематичної затримки виплат.

Нова редакція статті 233 КЗпП фактично унеможливила ефективне відновлення порушених прав у багатьох ситуаціях, створивши правові колізії та неоднозначність у застосуванні норм. У результаті у судах виникла розбіжність: з одного боку, діє нове правило про строковість, з іншого — для «старих» боргів, які виникли до липня 2022 року, суди змушені застосовувати попередню норму, яка дозволяла звернення без обмеження строком.

Українські суди неодноразово роз’яснювали особливий статус вимог про оплату праці у контексті строків давності.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 (від 15 жовтня 2013 року) підкреслив, що спори про стягнення невиплачених сум індексації зарплати та компенсації втрати частини заробітку (через порушення строків виплати) є трудовими спорами щодо оплати праці. Працівник має право звернутися до суду з такими вимогами без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були ці суми офіційно нараховані роботодавцем. Ці висновки КСУ фактично підтвердили, що право на зарплату є захищеним особливим чином і не підлягало загальним строкам давності.

Верховний Суд України (ще до судової реформи 2017 року) так само дотримувався позиції про відсутність строкового обмеження для позовів щодо заробітної плати.

Зокрема, постановою від 26.10.2016 (справа №6-1395цс16) Верховний Суд України підтримав раніше висловлені правові позиції і зазначив, що позовні вимоги працівника про стягнення належної зарплати не можуть бути відхилені з підстав пропуску строку, оскільки частина 2 ст. 233 КЗпП дозволяє звернення без обмежень будь-яким строком. Таким чином, судова практика до 2022 року стабільно виходила з того, що давність не перешкоджає стягненню заробітної плати незалежно від часу невиплати.

Сучасна практика Верховного Суду враховує зміни законодавства 2022 року та їхній вплив на спори про невиплату зарплати. Суди розрізняють ситуації, коли право на зарплату виникло до чи після змін.

Наприклад, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 січня 2023 року (справа № 460/17052/21) роз’яснив, що доводи про пропуск строку звернення є безпідставними, якщо спірні правовідносини виникли за часів дії старої норми. У цій справі позивач – військовослужбовець вимагав перерахунку грошового забезпечення за 2003–2008 роки, і суд вказав, що його право на звернення до суду відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене жодним строком. Відтак претензії відповідача щодо пропущення строку були відхилені. Аналогічно, у зразковій справі № 260/3564/22 (постанова ВС від 06.04.2023).

Велика Палата ВС підтвердила, що нові строки застосовуються лише до нових спорів, а “старі” борги по зарплаті можуть стягуватися на підставах раніше чинного законодавства.

Варто зазначити, що питання конституційності запровадження 3-місячного строку на звернення з позовом про стягнення зарплати наразі перебуває на розгляді Конституційного Суду. У вересні 2024 року до КСУ надійшло конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності таких змін Основному Закону. Верховний Суд вважає, що законодавець, обмеживши право працівника на звернення до суду тримісячним строком, звузив обсяг конституційного права на судовий захист, яке раніше гарантувалося  без обмеження строком.

Суди ж до остаточного вирішення питання продовжують застосовувати норми ст.233 КЗпП у спосіб, що забезпечує реалізацію права працівників на отримання заробітної плати та компенсацій – із врахуванням як чинних строків, так і гарантій, які існували на момент виникнення відповідних прав та заборгованостей.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.