Публічні закупівлі на паузі: як ризики монополізації повернули закон на доопрацювання
Прийняття нової редакції Закону «Про публічні закупівлі» було заявлено як ключовий етап гармонізації українського законодавства з правом ЄС та обов’язкова умова для отримання макрофінансової допомоги. Проте 29 квітня 2026 року Парламент не набрав необхідної кількості голосів для ухвалення закону в цілому, відправивши його на повторне друге читання.
Причиною стали не лише дискусії, а й ігнорування зауважень Головного юридичного управління, які вказували на неконституційність окремих норм, корупційні ризики та суперечності з Цивільним кодексом України.
Законопроєкт № 11520 розглядався як база для післявоєнного відновлення системи публічних закупівель, передбачаючи впровадження динамічних закупівельних систем, альтернативних варіантів тендерних пропозицій та підходу до оцінки вартості життєвого циклу. Нагадаємо, що його підготовка здійснювалася в межах виконання зобов’язань за Угодою про асоціацію з ЄС та відповідних положень Меморандуму з Європейським Союзом.
Водночас, за оцінками експертів Апарату Верховної Ради, у тексті законопроєкту наявні низка юридико-технічних недоліків, які можуть створювати ризики розширеного розсуду органів влади та потенційно впливати на дотримання принципу верховенства права.
Головне юридичне управління виявило помилку в термінології статті 16 законопроєкту, пов’язану з некоректним ототожненням понять «процедура» та «спосіб» закупівель. Проєкт змішує поняття «процедура», як визначену європейськими директивами послідовність дій для вибору переможця, наприклад, відкриті торги чи конкурентний діалог, та «спосіб» як метод забезпечення недискримінації при укладенні договору.
Водночас Директива 2014/24/ЄС, а саме статті 27–31, чітко визначає «відкриту процедуру», «конкурентний діалог» та «інноваційне партнерство» саме як процедурні механізми, а не способи закупівель.
Попри відповідні зауваження, у тексті до другого читання збереглася редакція, яка не повністю узгоджується з правом ЄС, що, за оцінками експертів, може створювати ризики для подальшої імплементації євроінтеграційних зобов’язань України.
Також зауваження експертів стосуються статті 3 законопроєкту, яка надає Кабінету Міністрів України право самостійно визначати особливості здійснення публічних закупівель у період воєнного стану та протягом 90 днів після його завершення.
Фактично, така конструкція розширює регуляторні повноваження Уряду у сфері закупівель, що викликає застереження щодо відповідності статті 92 Конституції України, яка відносить визначення засад конкуренції виключно до рівня закону.
Експерти також звертають увагу, що надання Кабінету Міністрів широкого адміністративного розсуду у цій сфері може створювати ризики непередбачуваності правозастосування та потенційного зловживання розширеними повноваженнями.
Проєкт № 11520 також передбачає, що Кабінет Міністрів має погоджувати зміну ступеня локалізації та окремі винятки із закупівельних процедур із профільним комітетом Верховної Ради.
Проте, юридичне управління вказує, що парламентські комітети не є самостійними суб’єктами владних повноважень у розумінні Конституції України і не можуть наділятися повноваженнями щодо погодження рішень виконавчої влади. Такий підхід розцінюється як потенційно несумісний із принципом поділу влади та положеннями статей 6 і 19 Конституції України.
Вимоги щодо ступеня локалізації до 40% у 2028 році створюють ризики порушення Угоди про асоціацію та Угоди про державні закупівлі (GPA) Світової організації торгівлі. Іноземні держави можуть ініціювати антисубсидиційні розслідування проти українських експортерів через створення дискримінаційних умов для імпортних товарів.
Додаткові зауваження стосуються конфлікту термінології із цивільним законодавством. Зокрема, використання поняття «публічний договір про закупівлю» визнано некоректним, оскільки стаття 633 Цивільного кодексу України визначає публічний договір як механізм продажу товарів або послуг кожному споживачу, що не відповідає природі закупівельних відносин.
Ба більше нова редакція закону відкриває декілька можливостей для потенційних зловживань. Зокрема скасування норми про мінімальну вагу ціни, що раніше становила 70%, дозволяє замовникам надавати перевагу дорожчим постачальникам, використовуючи суб’єктивні нецінові критерії. Це може призвести до обходу конкуренції на користь деяких учасників.
Крім того, дозвіл підприємствам зі спеціальним статусом залучати до 50% субпідрядників створює умови для посередництва, де спецпідприємство виступає лише прикриттям. Хоча проєкт впроваджує інструменти для підтримки підприємств осіб з інвалідністю та ветеранів, експерти констатували незавершеність правового регулювання. Проєкт містив доручення Кабміну лише через 6 місяців після введення закону в дію подати інший законопроєкт про врегулювання укладення цих контрактів.
Норма, що доповнює статтю 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» про те, що спільна діяльність учасників для участі в тендері не вважається антиконкурентною, суперечить Закону. Це може призвести до формування монополій та узгодження цін, що шкодитиме бюджету.
Рішення відправити проєкт на повторне друге читання стало наслідком того, що зауваження до тексту не були повною мірою враховані протягом двох місяців підготовки. Прийняття закону в такому вигляді могло б призвести до оскаржень у Конституційному Суді та можливих санкцій з боку міжнародних торговельних партнерів. Навіть під тиском міжнародних дедлайнів час до повторного другого читання дасть можливість усунути колізії та розмежувати способи й процедури закупівлі відповідно до Директиви 2014/24/ЄС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
