Верховний Суд роз’яснив, як відрізняють добровільну співпрацю з окупантами від примусової
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі висловився щодо обставин, за яких дії громадянина України можуть бути кваліфіковані за сукупністю кримінальних правопорушень таких як державна зрада та колабораційна діяльність.
Зазначається, що громадянин України, який зайняв одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях і почав здійснювати обов’язки за посадою, може бути притягнений до кримінальної відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки його діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки він зайняв певну посаду в незаконних органах влади).
Наявність можливості покинути окуповану територію, не співпрацюючи з окупаційною владою, свідчить про відсутність психічного примусу та усвідомлений перехід на бік ворога й надання йому допомоги.
ККС ВС розглянув касаційну скаргу захисника на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя та ухвалу Запорізького апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення громадянина України у державній зраді та зайнятті посади в незаконному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території.
Обставини справи
Судами встановлено, що обвинувачений, громадянин України та державний інспектор рибоохоронного патруля, після початку окупації Бердянська добровільно погодився на співпрацю з окупаційною владою російської федерації. У період із кінця лютого до початку березня 2022 року він перейшов на бік ворога та почав виконувати завдання в інтересах окупаційної адміністрації, контролюючи заборону на вилов водних біоресурсів, перевіряючи використання знарядь лову та забезпечуючи передачу виловленої риби на пункти прийому, підконтрольні окупаційним структурам.
Надалі, наприкінці березня 2022 року, він добровільно обійняв посаду інспектора у створеному окупаційною владою незаконному правоохоронному органі, відповідальному за контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища і водних біоресурсів у місті Бердянську.
На підтвердження цих обставин суди послалися на показання працівників рибоохоронного управління та інших свідків, які бачили обвинуваченого під час виконання ним функцій «інспектора» окупаційної адміністрації, а також на відповідні накази про призначення та дані негласних слідчих дій.
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя визнав обвинуваченого винним у державній зраді та зайнятті посади в незаконному правоохоронному органі. Йому було призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної та правоохоронної влади строком на 15 років і з конфіскацією майна.
Апеляційний суд залишив вирок без змін, вказавши на належність оцінки доказів місцевим судом, дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» та законність спеціального судового розгляду in absentia.
Доводи касаційної скарги та позиції Верховного Суду
Захисник стверджував, що винуватість його підзахисного не доведено, обвинувачений не був належно повідомлений про судові засідання, а суд допустив істотні порушення процесуальних норм. Також зазначалося, що покарання є надмірно суворим, а суди неправильно застосували норми кримінального закону і неправильно оцінили докази.
Він наполягав, що свідки не були безпосередніми очевидцями, що показання викладені судом із викривленнями, а обвинувачений не мав можливості заявити клопотання про колегіальний розгляд справи.
Прокурор наполягав на відсутності підстав для задоволення касаційної скарги.
Верховний Суд насамперед нагадав, що у касаційному провадженні перевіряється не повнота судового розгляду і не фактичні обставини справи, а правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчих інстанцій.
Суд зазначив, що докази, покладені в основу вироку, є узгодженими та взаємодоповнюють один одного: показання свідків, документи про призначення обвинуваченого на посаду «інспектора» окупаційної адміністрації, протоколи негласних слідчих дій, а також обставини служби обвинуваченого як державного інспектора рибоохоронного патруля. Сукупність цих доказів дає змогу вважати доведеним як перехід на бік ворога, так і добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі.
Суд підкреслив, що відсутні ознаки примусу щодо зайняття посади в окупаційній структурі. Натомість дії обвинуваченого були послідовними та свідомими, що підтверджується поведінкою інших працівників, які не погодилися на співпрацю та залишили окуповану територію.
Суд також наголосив, що адвокат ефективно представляв інтереси обвинуваченого на всіх стадіях і подав апеляційну та касаційну скарги, тому твердження про порушення права на захист є безпідставними.
Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що призначене покарання є справедливим, відповідає тяжкості злочинів та постаті обвинуваченого, а також не виходить за межі судової дискреції. Обставин, що пом’якшують покарання, не встановлено.
Оцінивши наведені доводи та перевіривши матеріали провадження у межах касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування вироку та ухвали.
Касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Детально ознайомитись з позицією ВС у справі № 331/4882/23 можна за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
