Верховний Суд пояснив обов’язок державного виконавця щодо вилучення та передачі майна
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду висловив позицію щодо компетенції державного виконавця стосовно вилучення та передачі майна боржника.
Обов’язок щодо вилучення майна у боржника та його передачі стягувачу є виключною процесуальною компетенцією державного виконавця як суб’єкта примусового виконання судового рішення.
Неможливість ідентифікації майна не звільняє його від обов’язку вжити всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення, а покладення на стягувача обов’язків із залучення спеціалізованих підприємств і техніки є неправомірним, оскільки означає перекладання повноважень виконавця.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу у справі щодо примусового виконання рішення про повернення цілісного технологічного комплексу з виробництва хлібопекарського борошна, визнавши дії державного виконавця неправомірними.
Суть справи № 607/6964/20
Справа стосувалася виконання рішення суду, яким ТОВ було зобов’язано повернути стягувачу цілісний технологічний комплекс з виробництва хлібопекарського борошна, переданий за договором безоплатного користування. Стягувач звернувся зі скаргою на дії державного виконавця, який, попри наданий доступ до майна, не здійснив його вилучення та передачу.
У виконавчому провадженні державний виконавець кілька разів фіксував, що боржник надає доступ до комплексу, однак ідентифікувати його як предмет виконавчого документа неможливо без участі спеціалізованого підприємства. У зв’язку з цим виконавець видав низку вимог, якими зобов’язав стягувача забезпечити залучення техніки та фахівців для проведення демонтажу.
Стягувач вважав, що такі вимоги порушують закон, оскільки організація демонтажу, ідентифікації та передачі майна — це виключна компетенція виконавця.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні скарги. Вони дійшли висновку, що виконавець діяв у межах закону, адже ідентифікація майна була утрудненою, а залучення спецтехніки та підприємства для демонтажу було співмірним заходом для виконання судового рішення.
Позиції Верховного Суду
Верховний Суд чітко окреслив правову помилку судів попередніх інстанцій, які виправдали бездіяльність державного виконавця та визнали правомірною вимогу до стягувача щодо залучення спеціалізованого підприємства і техніки для демонтажу майна. ВС наголосив, що саме на державному виконавцеві покладено обов’язок організовувати і виконувати дії, необхідні для реалізації рішення суду, включаючи вилучення, ідентифікацію та передачу майна, вказаного у виконавчому документі.
Неналежне виконання цих функцій, а також переклад відповідальності за технічну організацію виконання рішення на стягувача, є незаконним і порушує принципи виконавчого провадження, закріплені в Законі України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд також підтвердив, що посилання виконавця на відсутність технічної інформації чи неможливість ідентифікації майна не є виправданням бездіяльності, оскільки закон надає виконавцю інструменти для вирішення таких питань — зокрема, шляхом витребування документів або залучення спеціалістів.
Отже, Верховний Суд визнав протиправною як бездіяльність виконавця, так і вимогу від 18 грудня 2024 року, яка зобов’язувала стягувача самостійно забезпечити технічні умови виконання рішення.
Водночас Суд відмовився зобов’язати виконавця вилучити і передати майно, вказавши, що такий обов’язок уже прямо випливає із закону та виконавчого документа, а отже, не потребує окремого судового зобов’язання.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
